Цікавим звичаєм в українців був такий, що дозволяв дівчині одружити на собі будь-якого парубка, який їй сподобався! От уявляєте собі: пригледівся Вам симпатичний хлопець, який не дуже й то звертає на Вас своєї уваги, імені якого Ви навіть і не знаєте! Але не біда: дівчина має право прийти до хати коханого (вибирається той час, о котрій цілком ймовірна присутність усіх родичів хлопця разом з ним самим) і фактично пропонує укласти з нею шлюб!

Коровай - це священний хліб, що має дуже велике ритуальне значення і що, без жодного сумніву, фігурував колись як жертвенна річ.

В давні часи шлюбному обряду передував обряд заручин, який був цивільним актом і здійснювався згідно з місцевими звичаями і настановами (звичайно, наскільки це було припустимо для християн). Заручини здійснювалися святково в присутності багатьох свідків, які засвідчували шлюбний контракт. Останній являв собою офіційний документ, який визначав майнові та правові взаємовідносини подружжя.

Купуючи перстні на весілля, ми навіть не замислюємося, звідки з'явилася ця традиція. Ми, звичайно, знаємо, що це символ, який підтверджує подружній статус, що, обмінюючись кільцями, молоде подружжя зобов'язується любити і бути вірними один одному. Але що розуміли під заручинами наші предки, і для чого носили перстні раніше, знають напевно не багато.

Наскільки ж багатий наш фольклор на звичаї! Окрім сватання, заручин, розглядин ще й існують змовини. А проводились вони так: молодий приводить до молодої десять людей зі свого роду, батько молодої благославляє свою дочку кликати на змовини свій рід, а молодшого саджає за столи і пригощає. Потім сходяться парубки й подруги молодої. А молодий ставить могорич, а дівчина, його наречена, частує гостей.

Весілля - стародавній звичай, що іде своїми коренями в далеке минуле і являє собою унікальне дійство з елементами театральності. Як фольклорне явище, воно містить у собі величезний потенціал народу, відбиваючи його менталітет і пріорітети. На нашій землі воно існує вже багато років і у нинішній час весілля в українській фольклорній традиції не втрачає своєї актуальності.

Перейдемо до такого цікавого звичаю: умикання нареченої від нареченого. Цей обряд має глибокі корені, що сягає в далеку сивину століть. Цей звичай був поширений у слов'ян.

У народі кажуть: "Що не край - то звичай, що не вулиця - то обряд". От наприклад, на Слобожанщині у двері палицею у двері староста не стукає, а лише пальцем тричі у віконце. А молодий залишився біля дверей. І така розмова велася на сватанні між старостами та господарем дому:

Більшість весільних традицій Англії сформувалися до вісімнадцятого сторіччя. І з цього часу в основі подружжя лежить все-таки кохання.

Осінь, як кажуть, - пора весіль. Пишний український весільний обряд ще добре зберігається в пам'яті старших людей, однак усе менше чути на весіллях традиційних пісень, все частіше замість старшого боярина весіллям керує найманий за гроші. Утім із того часу, як наші далекі пращури перестали "умикаті собіє жон", попри пропаганду "вільного кохання" й громадянських шлюбів, попри постійні звинувачення у "відсталості", шлюб і весілля для більшості наших співгромадян залишаються бажаним ритуалом, а для декого й таїнством.