Весільний коровай

Коровай - це священний хліб, що має дуже велике ритуальне значення і що, без жодного сумніву, фігурував колись як жертвенна річ.

На Україні коровай годиться робити виключно тільки молодицям, що на той час живуть зі своїми чоловіками, так що до участи в цьому обряді не можуть бути допущені не тільки вдови, але й ті молодиці, що їх чоловіки на той час відсутні, наприклад, на військовій службі тощо. Іноді навіть виключають жінок, що вдруге вийшли заміж. Цих коровайниць, що їх число мусить бути непарне спеціально запрошує мати молодої, або іноді запрошують їх через посередництво якої-небудь родички чи іншої жінки, конче заміжньої. В деяких місцевостях навіть саму муку для короваю готують відповідно до ритуалу, і в цьому обряді може брати участь молодь обох статей. Кожна молодиця, що бере участь в приготуванні короваю, мусить конче принести з собою певну кількість муки, так само яєць, масла та інших речей, потрібних для виготовлення цього священного хліба.

Зібрані, щоб місити коровай, молодиці, яким доручено цю працю, починають з того, що заквітчуються барвінком та миють руки. Потім вони, співаючи, просять старосту, щоб він благословив їх розпочати працю. Потім вони сиплють муку в ночви, поставлені серед хати, додають туди води, а часом і горілки, "щоб коровай був веселий", а після того перекладають тісто з ночов у діжу, де його й місять. В багатьох місцевостях старосту та підстаросту, а то ще й матір старшої дружки запрошують взяти участь в цьому на початку роботи, що її молодиці провадять далі вже самі.

Коли тісто вимішене, ставлять на діжу перевернуте віко, на нього кладуть навхрест дві маленькі в'язочки соломи, засипають їх мукою і на неї кладуть коржа, посипаючи його жменею вівса; цей корж і служить підставою для короваю. Крім цього коржа, що невідомо з якої причини завше припадає музикам, кладуть ще сім інших коржів з того самого тіста, що й коровай. Тоді батько молодої кладе зверху кілька дрібних монет, а мати покриває коржі хустиною чи рушником, натискаючи на них ліктем і роблячи таким чином в тісті ямки, куди садять різні фігурки з того самого тіста в формі сонця, місяця, голубів тощо. Боки оздоблюють подібними фігурками, зробленими також із тіста; вони можуть нагадувати птахів, різну скотину, роги, копита, хвости, тощо. Нарешті, верхня частина короваю обкладається стрічкою, зробленою також з тіста, щоб його "оперезати"; потім зверху в коровай встромляють шишку (також з тіста та помальовану червоним), що вінчає цілий коровай і надає йому остаточно його особливий характер. Круг пояса та на вершку шишки ставлять п'ять свічок і засвічують їх. Тоді хор просить Бога, щоб священний коровай вдався.

Коли коровай уже готовий, щоб його садовити в піч, коровайниці просять старосту, щоб він благословив їх на це, проказуючи це прохання тричі: Діставши благословення, вони закликають парубка (іноді звичай вимагає, щоб це був жонатий чоловік) і, називаючи його "кучерявим", просять його вимести піч. Парубок виконує це ритуальним способом, вдаряючи тричі віником у піч. Після цього садять коровай у піч, старанно вибравши для нього місце, що приносить щастя.

Посадивши коровай у піч, оточують його, відповідно до слів пісні, "як зорі оточують сонце", малими хлібцями різноманітної форми; між ними завше є шишки, і ці шишки завше помальовані червоним. Крім шишок, роблять також дивень- круглий хлібець на кшталт персня. Слово дивень походить од слова дивитись, і звуть цей хлібець так тому, що молода має дивитись крізь нього; через те хлібець цієї форми печеться тільки в хаті молодої, а в хаті молодого печуть борону і часто додають також бичка з тіста. Печуть ще й лежень - довгий хліб, що його дарують молодим на другий день після весілля, перед тим, як вони встануть з постелі. Пісня оповідає, що в цю хвилину з'являється янгол, що зазирає у піч, шукаючи там щасливе місце, щоб його зайняти. Хор дівчат, звертаючись до короваю, просить його виростати в печі, як росте риба в Дунаю.

Як тільки коровай посадять у піч пектись, всі парубки, присутні в хаті, кидаються на коровайниць, щоб вирвати в них лопату, що на ній вони садили в піч коровай; вихопивши в них цей трофей, вони скачуть і танцюють по хаті, приспівуючи. Але коли коровайницям пощастить затримати в себе лопату, то тоді вони мають перемогу, танцюють та співають.

Під час того як коровай печеться у печі всі хто брав участь в його приготуванні співають та танцюють. Пісні, що мають архаїчний характер, відзначаються особливою веселістю. "Дайте мені чарку вина,- співають коровайниці,- я її вип'ю, дайте мені другу - вип'ю й її, дайте мені третю, спробую й третю; дайте мені всі двадцять чотири, і тільки тоді я відчую, що всі мої сили вернулись до мене".

Коли коровай спікся і час його виймати з печі, співають:

Де тії ковалі живуть,
Що золоті сокири кують;
Ковалю-коваленьку,
Скуй мені сокироньку;
Будемо піч рубати,
Коровай добувати.-
Бо він у печі так виріс,
що його вже годі так витягти.

Коли коровай вийнято з печі, у нього питають:

Де ж ти був,
Що ти чував,
Святий короваю?
- Бував же я,
- Чував же я
- Місяця з зорею -
- Цебто молодого та його суджену

Ще раз вихваляють коровай, як даний Господом Богом, про нього кажуть:

Ясний, красний,
Як місяченько,
Як яснеє сонечко.

Потім кладуть коровай на віко діжі, застелене навхрест двома вишиваними рушниками, ставлять віко на голову молодиці, і вона несе його до комори.