Весільна обрядовість Одещини у ХХ столітті

Важливим етапом підготовки до подружнього життя та створення сім’ї на Одещині у ХХ столітті було дошлюбне спілкування молоді. Організацією дозвілля, регулюванням стосунків молоді займались парубочі і дівочі об’єднання (громади).

Молодіжні громади Одещини, як і всієї території України, мали своєрідний неписаний статут, очолювались виборними особами з наданими їм функціями керівників організації і проведення дозвілля. Основними завданнями молодіжного колективу були насамперед прийом нових членів до молодіжної громади, організація дозвілля, регулювання взаємостосунків членів громади, спілкування з представниками інших громад.

У ХХ ст. це були неформальні об’єднання неодруженої молоді, які вже втратили більшість структурно - функціональних ознак, але ще відігравали важливу роль в організації відповідального періоду в житті людини - підготовки до одруження. Дівування і парубкування відбувалося винятково в межах визначеного колективу, який функціонував як соціальний організм, керуючись звичаєво-правовими нормами.

Часто влаштовувались ігри молоді: побутово-розважальні та календарні, як просто неба, так і в приміщеннях. У ритуальному контексті гра міфологізувала перебіг доби повноліття, через яку проходила молодь, і забезпечувала, таким чином, шлях до укладення шлюбу. Ігри дорослих, як своєрідна форма соціалізації та одна з основних форм суспільного життя до укладання шлюбу, були складовою календарної обрядовості і мали в досліджуваний період магічну мотивацію. Більшість із них пов’язані з календарними святами весняно-літнього та осінньо-зимового циклів.

Виділяється група ігор та розваг, які втратили зв’язок із календарною обрядовістю, зберігши, в окремих випадках, опосередковане до неї відношення. Це ігри з елементами змагання, переслідування, пошуку інше. Є серед них і такі, що мають безпосереднє відношення до вибору шлюбного партнера (роскол, сусідка, голубки, ниточки інші).

За змістом і спрямуванням, ігри та розваги, що зафіксовані польовими дослідженнями, поділяються на побутово-розважальні і календарні, останні складаються із святково-розважальних і постових.

Особливо помітна ідея шлюбу в іграх Святок і Масничного циклу (на Одещині зафіксовано три варіанти свята Колодія), Трійці, Івана Купайла та інших.

Обрядодії весняного циклу (веснянки, гаївки) та ігри, Великодні свята мали синкретичний характер і були часткою не тільки календарної обрядовості весняного циклу (рудиментом архаїчного свята зустрічі Весни), а й різновидом дошлюбного спілкування молоді, спрямованими на вибір вірогідного шлюбного партнера. Деякі елементи дошлюбного спілкування молоді приходились і на Трійцю, коли парубки робили з «зеленого сіна» доріжку між хатами хлопця й дівчини, котрі зустрічалися або подобалися одне одному.

На Івана Купайла дівчата плели вінки, пускали їх на воду, щоб дізнатися про те, звідки буде наречений. Всі ці обрядодії спрямовувались на чарування щастя та добробуту, сприяли вдалому вибору пари для одруження, очищення молоді водою й вогнем.

Під час проведення молодіжного дозвілля, особливо на вечорницях як особливої форми дошлюбного спілкування, простежуються обрядодії з відповідною символікою, які відображають етапи зближення молодих на шляху від залицяння до сватання.
Першим є етап входження в молодіжну громаду. Для новачків він супроводжується певними обмеженнями (за парубком «закріплюють» найгіршу дівку; дівчині забороняють на протязі першого року перебування в громаді танцювати в парі з парубком).

На наступному етапі зближення парубкам і дівчатам дозволялось танцювати парами, але лише тим, які зустрічались на побаченні.

На останньому етапі парубок і дівчина могли дарувати один одному подарунки, хлопець міг приходити до дівчини в гості, але йому не дозволялося заходити до хати. На цьому етапі молодь знайомилась з батьками і період залицяння закінчувався. Розпочиналась підготовка до сватання.

Зазначені обрядові дійства супроводжувались відповідною символікою: даруванням гілочки червоної калини - знаку симпатії парубка до дівчини, прийняття якої означало її згоду зустрічатися з ним на побаченнях; даруванням дівчині стрічки - підтвердження серйозності намірів парубка, дарування гілки калини, перев’язаної стрічкою - знак бажання парубка познайомитись з батьками дівчини; інше.

Структура шлюбного обряду Одещини є традиційною і поділяється на три цикли: передвесільний, власневесільний і післявесільний. В перед весільному циклі: розвідки (запити, договір), сватання, договір, заручини. Коровайний і барвінковий обряди, запросини, дівич-вечір (головиця), які відносились до передшлюбних дійств власневесільного циклу, з часом трансформувались і їх можна віднести до перехідної групи від передвесільного до власневесільного циклу, оскільки вони складаються з передшлюбних обрядів відокремлення від молодіжної громади і покривання молодої, яке фіксує її перехід до жіночого стану. Перенесення обряду покривання на кінець весільного дня віддаляє головицю (дівич-вечір) від власневесільного циклу, як і посад, який у другій половині ХХ ст. відбувається в неділю після вінчання. У Буджаку в передвесільній обрядовості вирізняється обряд рушники. Ходіння за рушниками є різновидом розвідки. Обряд хоча й передує сватанню, але й містить деякі компоненти останнього (перев’язування сватів рушниками і дарування хустини), які фіксують домовленість сторін.

Розвідки, запити, договір збереглись як обрядодії з відповідним функціональним навантаженням. Їх правова значимість зростала особливо тоді, коли парубок не знав про наміри батьків видати за нього свою доньку. Водночас це є й підтвердженням важливої ролі батьків при досягненні остаточної згоди на шлюб.

Сватання, як перший обряд відділення, складається з певних структурно-функціональних компонентів з відповідною логікою розвитку подій: від вдаваного небажання віддати доньку (неминуча втрата члена роду) до погодження на шлюб. Поступово, особливо з другої половини ХХ ст., складовою сватання стає договір - обговорення питань організації і проведення весілля. Хоча процес поєднання договору зі сватанням особливо посилився в 60-70-ті роки ХХ ст., він фіксується в цей же час у всіх регіонах, що досліджувались.

Тільки в Буджаку зафіксовано обряд оглядин, юридична сила якого звільняла одну з сторін від взятих на себе передшлюбних обов’язків. Одна з головних причин дії обряду в першій половині ХХ ст. - існування приватної власності в краї, тому економічний стан сім’ї був вагомим фактором і брався до уваги при укладенні шлюбу.

Власне весільний цикл (другий підрозділ) складається з обрядів переходу за участю представників двох родів, до складу яких входять і запрошені (знайомі, сусіди), члени молодіжної громади. Власне весільний цикл до середини ХХ ст. розпочинався за традиційною схемою з передшлюбних дійств - запросин, коровайного і барвінкового обрядів, головиці (дівич-вечора). На відміну від барвінкового, коровайний обряд зафіксований у всіх регіонах, що досліджувались. В українців краю збереглися практично всі традиційні види весільного хліба: коровай, лежень, дивень, калач, борона, праник, шишки, гуски, вісімки, голуби, інші. Багатоетнічна специфіка краю наклала відбиток на обряд, зумовивши різноманітні його варіанти.

Приготування весільного вінка для молодої, гільця, весільних букетів для молодого і дружбів - основне функціональне призначення барвінкового обряду, місцева назва якого - вінок. Характерний для Карпат, Поділля і Волині обряд існував і в східноподільському регіоні. І хоч він став складовою дівич-вечора (головиці), у Південно-Східному Поділлі молода запрошувала подруг на вінок, як на окрему обрядодію. Дівич-вечір (вінок, головиця) зафіксований на всій території дослідження. Обряд багатокомпонентний, поєднує в собі елементи, які існували до цього як окремі обряди: барвінковий, передшлюбне омовіння, інші. Структурно він складався з таких елементів, як: звивання гільця, його «викупу», плетіння вінка і букетів, ритуального омовіння молодих, розплетення коси молодої, посадом молодих. Обряд є санкціонуючим, оскільки тут здійснюється розплетення коси молодої - черговий крок відокремлення дівчини від роду і громади, посад молодих як заключний акт передвесільного вечора.

Регіональні традиції переплітаються в обряді запросин. Тут спостерігається як особисте запрошення родичів молодими, так і через посередників (дружба, батько, староста). Обряд зберіг архаїчні риси, такі як культ померлих пращурів, прощання молодої з громадою.

Обряди весільного дня складалися з вінчання, перейми, викупу молодої, посаду молодих, почесни, дружчин, покривання молодої, з яких санкціонуючими були обмін калачами та ламання його над головою молодого, посад молодих, покривання молодої.

Посад молодих як кульмінаційну подію весільного дня прийнято розглядати основною санкцією шлюбу. Йому передувала перейма - зустріч молодих на дорозі при поверненні з церкви, ворітна - влаштована родом молодої перешкода з метою отримання викупу. Викупів було декілька. Перший - біля воріт. Його отримували дружби молодої за надання права потрапити у двір, де сторони обмінювались весільними калачами. Тут же й відбувався ритуал ламання калача над головою молодого, що означало надання представниками двох родів санкції на пошлюблення і неможливість повернення до молодіжної громади. Наступний викуп - своєї нареченої - здійснюється молодим. Процедура викупу молодої зберегла чимало архаїчних рис і за змістом є одним з обрядів відділення від дівочої громади, причому в різноманітних формах: приховування від молодого, заміна на інших дівчат, пропонування молодому літніх жінок, і тільки після цього молодих садовили на покуть. Виплата компенсації за молоду на цьому не закінчується. Після обряду почесни - поздоровлення молодих і обдарування їх гостями, старший дружба молодого викуповував придане (скриня, дзестра, зестра) молодої.

Весільний день у молодої закінчувався виконанням обряду дружчини - прощання молодіжної громади з своєю товаришкою після якого під кінець дня весілля переходило до оселі молодого, де відбувалося всього два обряди: почесна і покривання молодої. У молодого обряди супроводжувались традиційними магічними діями з вербальним і пісенним фольклором: зустріч молодих з хлібом-сіллю у вивернутому навиворіть кожусі, обсипання їх зерном, очищення вогнем інше.

Покривання молодої - остання обрядодія першого дня весілля. В наших регіонах за місцем у весільній обрядовості воно збереглось у двох варіантах: покривання під час дівич-вечора і покривання в кінці першого весільного дня. Цей обряд відзначається різноманітними архаїчними елементами порівняно великої кількості. Деякі з них не втратили чинності і використовувались у весільній практиці. Таким є покривання молодих під час дівич-вечора після розплетення коси. Примітно, що ряд елементів, які супроводжують обряд, за своїм змістом і спрямованістю більшою мірою відповідають проведенню покривання в день головиці, а не в кінці першого весільного дня. Серед них зокрема такі: участь дружок в обряді покривання, виконання обряду сестрою молодої, участь представників двох родів в обряді покривання - тобто тих, хто за звичаєм вже не брав участі у весіллі в кінці першого дня. Покривання, що здійснюється в кінці першого дня весілля слід розглядати як пізнішу трансформацію - наслідок поступової втрати його значення як санкціонуючого обряду.

Рудименти обряду комори, який поступово втрачається з другої половини ХІХ ст. є одними з важливих складових другого дня - післявесільного циклу (третій підрозділ) і зберігся завдяки обрядам, насамперед, з ведучою в них роллю нанашки. Нанашка і нанашул (нанашко) - посажені батьки - свідки на весіллі. Нанашка - одна з центральних осіб першого і, особливо, другого дня весілля - виконувала важливі функції введення молодої до нового роду, зближення родів молодого і молодої (обряд нанащення, роздача солодкого). Нанашка і нанашул й після весілля залишалися людьми особливої категорії для молодого подружжя, яке називали спеціальними термінами: фіна і фінул.

Обрядовість післявесільного циклу є досить обмеженою. Серед небагатьох найбільших розвиненим залишається обряд обжинок - вшанування, яке влаштовували батькам після одруження ними останньої дитини.

Післявесільна обрядовість (вшановування батьків та приєднання невістки до родини чоловіка), значно втратила традиційну сюжетну структуру і магічну спрямованість. Спільні зібрання родичів молодого і молодої під різними назвами протягом тижня спрямовані на укріплення зв’язків двох родів. Ця частина зазнала найбільших змін і в наш час якщо й існує, то як одна з форм післявесільного спілкування родин молодого подружжя.

За характером руху весільного почту ритуал не виходить за межі традиційної схеми: молодий зі свого дому йде за нареченою, звідти разом йдуть до церкви, повертаються в дім нареченої, або кожний до своєї оселі, хід з почтом за нареченою, повернення до свого дому з дружиною. Такий рух весільного почту відповідає схемі повного подвійного кола чи називався «круговим весіллям». Однак в українців Одещини має місце і неповне коло руху, коли молодий і молода зустрічалися на шляху до церкви і після вінчання поверталися кожний до своєї домівки.

Весілля як обряд «переходу» структурно розподіляється на етапи, які в цілому співпадають з весільними циклами, з властивими для них відповідними обрядодіями трьох груп. До першої групи відносяться обряди прощання з дівуванням і парубкуванням. Друга група складається з обрядів пошлюблення (передшлюбний і шлюбний етап) та завершення переходу до стану одружених (покривання молодої). Обряди третьої групи - власне залучення молодої до іншого роду, зближення двох родів - відносяться до заключного, післявесільного циклу.

Переважна більшість санкціонуючих обрядів «переходу» зосереджена на передшлюбному етапі. У Буджаку спостерігається їх більша варіативність порівняно з іншими місцевостями Одещини. Обрядодії прощання з парубоцтвом, дівоцтвом і переходу до стану заміжніх домінують у власневесільному циклі. З тих, що мали місце ще в 60-70-х рр. ХХ ст., виділяються такі: прощання з сільською громадою в день запросин; прощання з дівоцтвом і парубоцтвом під час дівич-вечора (головиці); розплетення коси; ритуальне омовіння напередодні весілля; прощання дружок з молодою (дружчини); ритуальне ламання калача над головою молодого; покривання голови молодої. У весіллі українців Буджака порівняно більше архаїчних обрядових елементів з використанням різноманітних предметів, природних явищ, в магічну силу яких віра остаточно ще й досі не втрачена (наприклад: перевертання наповненого водою відра, рух весільного поїзду «за течією» («по ходу») води, очищення вогнем, використання ножа, підкови інше).

Натомість у Буджаку менше весільних обрядодій, що супроводжуються ритуальними піснями. Значно різноманітніші вони в лісостепових українських селах. Це коровайні пісні - своєрідна магічна формула-заклинання; пісні обряду запросин: привітальні (вітання тих, кого запрошували, відповідь на запрошення), пісні дружок від імені молодої (початок відділення молодої від матері і батьківської оселі); обрядові пісні дівич-вечора (головиці), власневесільних обрядів. В останніх відображена послідовність розвитку весільних подій, ними доповнюється зміст того чи іншого обряду, посилюється його функціональність.

Ще одним регіоном з властивими йому відмінностями весільної обрядовості є південна частина лісостепової зони - Південно-Східного Поділля. Визначальними його рисами є домінування характерних для традицій Поділля весільних обрядів, серед яких виділяються коровайний і барвінковий у складі дівич-вечора (головиці), обряд почесни; з весільного хліба тут більш широко, ніж в Буджаку, використовується калач. Серед давніх обрядів, крім коровайного і барвінкового, виділяються обряди з використанням кожуха, колупання дівчиною комина під час сватання, інші. Трансформаційні процеси, модернізація, редукція (спрощення) одних, скорочення, укрупнення інших позначились на структурі і змісті весільних обрядів Південно-Східного Поділля. Ліквідація у 20-х рр. ХХ ст. приватної власності призвела до зникнення оглядин, тоді як відносне підвищення добробуту селян у другій половині 60-х-70-х рр. дозволило значно збільшити склад старостів і родичів під час сватання, що перетворило його з обряду попередньої домовленості про шлюб на санкціонуючу подію, якою були заручини.

Різновиди перехідно-змішаних обрядів, які складаються з окремих елементів, запозичених від населення сусідніх традицій - явище, характерне для українського весілля Одещини. Вони зумовили формування певних місцевих відмінностей, але не змінили основ структури традиційного загальноукраїнського весілля як в поліетнічному Буджаку, так і в українсько-молдавському середовищі Буго-Дністровського межиріччя.

При підготовці публікації використано матеріали дисертаційного дослідження Петрової Н.О. на тему «Українська традиційна весільна обрядовість Одещини (20-80-ті рр. ХХ ст.)».