Великий піст

Великий піст – це один із чотирьох календарних постів, який розпочинається відразу після Масниці (Масляної) і триває сім тижнів до свята Великодня.

Перший понеділок Великого посту називали «Жиляним» або «Жилавим». У цей день не готували гарячих страв (це був чи не єдиний час у році, коли на обід не було борщу). Натомість пекли на черені або на сухій сковороді (без олії) прісні коржі – «жиляники». «жиловики», «жиловці», «жалованики», «дужики», «жильні коржі», «жильники».

Перший тиждень Великого посту був сповнений численних заборон, котрі не мали очевидного зв’язку з ідеєю посту як вияву співчуття стражданням (страстям) Господнім. Так, у перший понеділок Великого посту не ходили в гості, а жінкам не годилося заходити до чужих хат навіть по позичку. Боялися, що разом із ними до хати могли ускочити злидні. З цієї ж причини у Жилавий понеділок не позичали хліба і солі, не давали сірників і жару для розтопки печі. На Воронежщині, де здавна заселився великий масив українців, говорили: «Примічають, під час заговин хоч на Піст, хоч на Масляну, як чоловік перший увійде в хату, то нічого, а як баба – не минеться, захоруєш. Як посилать після заговин до сусід, так уже хлопців посилають». На Полтавщині так само ставилися до Жилавого понеділка: «Не можна в Жилявий понеділок чужим бабам входити в чужу хату. Бувало – хтось зайде й позавидує: й переведеться! Хай дітей посилає, як щось треба».

У перший тиждень Великого посту суворо постилися: не їли олії (тільки засмачували борщ), не готували квашу, не варили вареників, не пекли пирогів і пампушок, не їли рибу. Меню було бідним: борщ із квасолею, не засмачена каша, картопля з квасом або хріном, редькою, капустою, огірками, хліб або прісні коржі із варивом (квашеними овочами). Для відчуття ситості й вітамінізації страв їх щедро приправляли перцем, часником, цибулею, багато їли у піст редьки й хріну. Жартували, що під час Великого посту навіть дзвони у церкві видзвонюють: «Хрін та редька, редька й хрін!». У середині ХІХ ст. під час посту замість чаю заварювали духмяні й цілющі трави і пили їх без цукру, адже вважалося, що вживати його у піст гріховно. Для цього вигадали історію, начебто цукор виготовляється із перепалених кісток здохлих тварин. Втім, уже на межі Х1Х – ХХ ст. цей забобон було забуто, і цукор дозволили вживати у піст.

Щосуботи у Великий піст годилося поминати своїх покійних родичів. До церкви разом із панахидним хлібом завжди несли коливо й мед. Поминання у Великий піст покійних родичів вважалося найсильнішим і, за уявленнями, мало забезпечити їм Царство Небесне.

Найважливішою із поминальних субот вважалася перша субота посту, адже грамотки за померлих родичів, які подавали цього дня, зберігали у церкві протягом семи тижнів аж до Проводів. У суботу також несли до церкви хліб і коливо (канун). Хліб лишали на панахиду, а коливо роздавали присутнім. Крім того, носили до церкви на роздачу за помин душі млинці на олії або з розтовченим і просіяним конопляним сіменем. Коли хліб пекли, то першу хлібину, яку виймали з печі, розламували ще гарячою, щоб вона сходила парою, і клали на підвіконня чи на стіл на рушник, адже вірили, що духи предків харчуються гарячою парою.

На другий тиждень посту до меню додавали рибу і гриби. Риба, гриби й бобові – це продукти з високим вмістом білків, які давали можливість протриматися довгий період без суттєвих втрат для здоров’я. Найбільше у цей час страждали бідні люди, які не мали запасу білкових продуктів: «Приправляють цибулею з часником або й так їдять «босу страву»; «Так постували, що «курка» (куряча сліпота) вчіплялася» (Львівщина, ХІХ ст.). Особливо популярними серед незаможних верств населення були ферментовані страви або страви з вмістом солоду – житнього, ячного, пшеничного: кисіль, кваша, путря, зубці.

Страсна неділя (Страшна неділя) – останній тиждень Великого посту. Його ще називають Живним тижнем (бо в цей час ріжуть свиней, готують страви на Великдень) і Білим або Чистим тижнем (адже готуючись до найвеличнішого свята, миють, чистять, мажуть, білять, прибирають хату й обійстя). У четвер і в суботу господині пекли паски, пиріжки, хліб та інше печиво на весь Пасхальний тиждень. В суботу смажили поросят, робили голубці, печеню, варили борщ тощо, щоб у день Світлого Воскресіння не займатися буденною роботою – приготуванням їжі. На другий день все приготоване потрібно було лише поставити у піч і розігріти. У гуцулів в середу або четвер пекли житні буханці – кукуци. Діти ходили попід вікнами і гукали господаря: «Грійте діда, грійте діда! Дайте хліба, дайте хліба! Аби вам овечки, аби вам ягнички, Аби вам телички!». За це їм давали кукуци. Вірили, що після цього справді будуть добре плодитися вівці й корови.

Сьомий, останній тиждень Великого посту був так само завантажений додатковими харчовими заборонами, як і перший, а може й дужче. Ще більше скорочувався харчовий раціон: не вживали олії, риби, дехто з четверга не вживав гарячих страв, а у Страсну П’ятницю їли лише хліб і пили воду. Щоправда, цих обмежень повністю дотримувалися переважно літні люди: «А то єсть старі люди – у четвер поїдять, та аж на Великдень розговляються, а в суботу і в п’ятницю нічого не їдять: о гріхах своїх не їдять»; «Останні три дні Страсного тижня так само не готують обіду, вдовольняючись хлібом, капустою, огірками, а старі жінки, що нічого не їли увесь піст по п’ятницях, утримуються і в ці дні від їжі, бо вже недалечко червоне яєчко», – писав на рубежі ХІХ-ХХ століття український етнограф Василь Милорадович.

Таким чином, час семитижневого Великого посту був для українців випробуванням духу і тіла. Особливо суворими вважалися перший і останній тижні, коли практикувалися жорсткі харчові та соціальні заборони.

Лідія Артюх, кандидат історичних наук

Джерело: ethnography.org.ua