Народні традиції та звичаї у День святого Юрія

День святого Юрія святкували 6 травня. В українців святий Юрій опікувався худобою і звіриною, а вовки - то були хорти святого Юрія. Очевидно, що християнський Юрій - це заміщений язичницький бог Велес із усіма його захисними та обереговими функціями. Древні українці вірили, що саме у цей день весна сходить на землю. На зелену пашницю вперше випадає роса, що має чудодійну цілющу силу, бо то «небесна освячена вода»; вперше кує зозуля, прилітають і починають вити гнізда ластівки.

Ім’я Юрій (Георгій) у перекладі з грецької означає «землероб». Слов’янська транскрипція цього імені звучить як Юрій, Юр, Юрай, Єгорій, Єгор. Саме ж свято носило назву Юрія весняного чи Єгорія хороброго. Зображається святий Юрій лицарем на білому коні, що списом вражає змія (дракона).

У цей день люди у церквах відправляють святкові молебні та хресними ходами обходять посіви. До Юрія в Україні завершують посівні роботи ярих зернових культур, а озимина уже гарно кущиться, якщо земля має достатньо вологи. На межах закопували великодній хлібець та крашанки і молились святому Юрію, щоб захистив майбутній урожай від граду. Існувало і прислів’я: «Святий Юрій по полю ходить, хліб-жито родить, росу випускає». Юр’єва роса за народними віруваннями мала велику цілющу силу: її збирали в окремі посудини, а потім використовували для лікування різних хвороб; нею освячували господарські будівлі, худобу, реманент; посіви, окроплені Юр’євою росою, краще росли й давали більший урожай.

У східних областях України про хвору людину говорять: «Не вийти їй на Юр’єву росу», що означає - жити цьому чоловіку залишилось недовго. Бо якщо не допомогла весняна життєдайна роса, то уже нічого не допоможе. Ці, фактично водосвятські, традиції дали Юрієвому дню ще одну назву - Водонос. Джерела цих вірувань дуже древні - у цілющу силу весняної роси, життєдайну силу весняних дощів, що пробуджують природу і дарують надію на добрий урожай.

З Юрія селяни переставали випасати худобу одноосібно, а випасали тільки на вигонах, високогірних чи степових пасовищах, формуючи громадські череди. Для такої роботи громада кожного села наймала пастухів: з ними укладалися угоди, доручалася худоба, яку на ціле літо виганяли на випас. Разом із пастухами (чабанами) на полонини чи степи ішли майстри, що варили сир, бринзу, виготовляли різні молочні продукти. Раз на тиждень усю цю продукцію доставляли у село господарям.

Вигін худоби супроводжувався обрядовими дійствами, що мали захистити худобу в літній період від вовків, хвороб та дій чарівників і лиходіїв. Для селян це був день, наповнений священнодійством. Залежно від місцевості самі обряди відрізнялися, але за змістом несли у собі ті самі функції. Спочатку худобу освячували свяченою водохрещенською водою, давали по куснику паски і свяченого яйця із шкаралупою. Потім гілкою свяченої верби виганяли із стайні, кошари чи конюшні. На подвір’ї перед воротами стелили червоний пояс, білий, вишиваний червоними нитками рушник, по боках воріт клали жаринки вогню чи розпалювали невеликі вогнища і переганяли худобу. Якщо худоба проходила і не зачіпала ногами постелене, то буде все гаразд: літо мине спокійно, і череда повернеться з вигону цілою, неушкодженою та здоровою. Вим’я корів натирали часником і цибулею, «аби відьми молоко не відбирали». Господині готували віночки-обереги та годували тварин зіллям, освяченим на Маковея, «щоб молоко було жирним і густим». Господар читав таку молитву:

Далі всю худобу гілками освяченої верби зганяли на ближній вигін біля села. Як правило, відбувалося це дійство до сходу сонця, «коли ще відьми роси не потолочили». У Закарпатті, навпаки, чекають, щоб сонце піднялося над обрієм, бо «у передсвітніх сутінках відьми можуть нашкодити». Місцевий священик відправляв спеціальну службу, освячував худобу, обходячи череду з іконою святого Юрія. Пастухи зібрану та освячену череду й отару переганяли через «ворота» із двох величезних кострищ: таким чином худобу очищали від нечистої сили, хвороб, моровиці. Треба сказати, що пастухи з великою пошаною ставилися до своєї праці і до святого Юрія: вони в цей день постилися, а на півдні України - відпускали бороди, і сподівалися на покровительство святого упродовж усього літнього сезону, допоки худоба буде на випасах. Усі ці обряди були дуже урочисті та святкові. Завершувалися усі дійства великим громадським обідом та гуляннями молоді.