Світовий досвід збереження культурної спадщини

За останнє століття туризм перетворився з короткочасних мандрівок у потужну високорентабельну індустрію, в якій тісно переплелися економічні і соціальні аспекти. Проблема ставлення до історичної та культурної спадщини є однією з найважливіших. Вона вивчається філософами, істориками, культурологами, соціологами та тісно пов’язана з мистецтвом, політикою, правом та іншими сферами діяльності.

Найбільший інтерес, як правило, мають пам'ятки архітектури, меморіальні споруди, які присвячені історичним подіям. Важливе місце у дослідженні проблем збереження пам’яток займає питання їхньої інтеграції в сучасне міське середовище.

У всьому світі об’єкти культурної спадщини та міста, в яких розташовані архітектурні, історичні та культурні пам’ятки, стають місцями активного відвідування дедалі більшої кількості туристів. У зв’язку з цим актуалізуються і проблеми збереження спадщини від туристів, які нерідко стають одним із джерел небезпеки для об’єктів спадщини. Так, під загрозою руйнування та зникнення знаходяться багато об’єктів, включених до списку пам’яток світової спадщини ЮНЕСКО, серед яких називається навіть Велика Китайська стіна.

Саме туристська індустрія є однією з найбільш зацікавлених галузей бізнесу та суспільної діяльності у збереженні та відродженні об’єктів спадщини. Перевантаження експлуатації об’єктів спадщини призводить не лише до погіршення стану пам’яток, а й до зниження якості туристського сприйняття. Тому основна проблема культурного туризму полягає в тому, щоб об’єднати дві протилежні на перший погляд тенденції – збереження об’єктів спадщини та розвиток туризму. Таким чином, вони мають доповнювати одна одну не суперечуючи.

Як приклад успішного вирішення цієї дилеми можна навести діяльність Королівського комісаріату з туризму, створеного в Іспанії 1911 році. В завдання діяльності входили не лише координація та стимулювання в’їзного туризму, а й забезпечення збереження історичних пам’яток та об’єктів культурної спадщини.

З ініціативи Маркіза де ла Вега-Інклан, який очолив Комісаріат, була прийнята і реалізована ідея створення в Іспанії мережі парадорів – «Королівських заїжджих дворів», що розташувались у відновлених старовинних історичних замках або в новобудовах «під старовину» в історичних місцях. Парадори, що відповідали передовим стандартам якості та сервісу, стали основою всього готельного господарства Іспанії. Це був один із перших досвідів створення готельної мережі. Ця ідея набула поширення та підтримку в ході подальшого розвитку готельного господарства в Іспанії.

Так, наприклад, перший із майбутньої мережі Парадор де Грегос було відкрито 9 жовтня 1928 р. Надалі він перетворився на «Королівське об’єднання пародорів та заїжджих дворів». Всі подальші зусилля об’єднання були спрямовані на вдосконалення первісної ідеї та ретельний вибір історичних, культурних та природних місць, поряд із якими у майбутньому будуть збудовані інші парадори.

Наступні відкриття Парадора відбулися в Оропеса (неподалік Толедо в 1930 р.), в Убеда (поруч із Хаен в 1930 р.), в м. Родріго (околиці Саламанки в 1931 р.) чи Меріді (Бадахос, 1933 р.). Це яскраві приклади того, як можна поєднати готельний бізнес з реставрацією численних замків, палаців та монастирів, одночасно позбавляючись від зруйнованих та занедбаних історичних будівель, що належать до іспанської культурної спадщини. Особливо слід відзначити мережу парадорів у просуванні іспанського туризму за кордоном, особливо у США та Великій Британії.

У сучасній Іспанії для туристів, які цікавляться історією та культурою країни, а також для релігійного туризму розроблені як складні туристські маршрути (Шлях Сантьяго, Шлях Сіда, Шлях Дон Кіхота), так і екскурсійні програми по культурних центрах. При цьому дуже багато зроблено для зручності туристів (спеціальні туристські автобуси, що курсують за затвердженими туристськими маршрутами, абонементи на відвідування музеїв та багато іншого, що було б корисно запозичити і нам).

За кордоном накопичено досить великий досвід регулювання на національному (державному) та місцевому рівнях взаємовідносин між туристичною індустрією та об’єктами культурної та природної спадщини. Внаслідок цього об’єкти не тільки зберігаються, а й відроджуються, набуваючи таким чином нових аспектів для існування, використання та розвитку. Повсюдно в європейських країнах збільшується кількість регіональних адміністрацій, які прагнуть зберегти, відновити місцеві об’єкти культурної спадщини або реставрувати старі квартали міста та його архітектурні пам’ятки з метою залучення туристських потоків. Це досягається шляхом застосування комплексу законодавчих, організаційних та інформаційних заходів. Також нові технології сприяють країні в отриманні необхідних стимулів та підтримці в організації туристично-рекреаційної та екскурсійно-пізнавальної діяльності. Найяскраві-шим прикладом вмілого використання спадщини є музеєфіковані комплекси Карфагена у Тунісі, які щорічно відвідують мільйони туристів з усього світу.

Ці заходи пов’язані, перш за все із:

• регулюванням масового потоку туристів (за типом, тривалістю та інтенсивністю відвідування);
• покращенням навколишньої інфраструктури (облаштування підходів та під’їздів до об’єктів, місць стоянок транспорту, магазинів, кафе, ресторанів);
• наданням інформаційних послуг;
• організацією розважальних заходів;
• плануванням розвитку туризму;
• зонуванням та відповідним обмеженням пересування туристів на окремих ділянках;
• чітким визначенням туристських та екскурсійних схем та маршрутів;
• створенням альтернативних маршрутів та об’єктів (аж до створення копій об’єктів, спеціально призначених для туристів, або створення тематичних парків);
• розрахунком оптимальної пропускної спроможності та навантажень на об’єкти та території;
• широким спектром платних послуг (сувеніри, пам’ятні сертифікати, медалі тощо);
• створенням загалом сприятливого бізнес-середовища навколо (або на території) об’єктів.

Таким чином в результаті все більше міст і культурних об’єктів отримують економічну користь від туризму і спрямовують отримані доходи на збереження об’єктів культурної спадщини. Одночасно збільшується кількість робочих місць та розширюються можливості отримання додаткових заробітків для місцевого населення. Все це не означає, що держава не несе витрат на збереження та підтримання об’єктів спадщини. Громадська значущість об’єктів незрівнянна зі споживчими цінами, проте робить збереження та відродження цих об’єктів і суттєво ефективними, і значно менш витратними для державного бюджету.

Джерело: Гостинність, сервіс, туризм: досвід, проблеми, інновації: Матеріали ІХ Міжнар. наук.-практ. конференції (м. Київ, 14-15 квітня 2022 р.). К.: Вид. центр КНУКіМ, 2022. 294 с. С.91-93.