Обливаний понеділок

Після Великодньої неділі неминуче надходить Обливаний понеділок. Є така традиція в нашого народу. В давні часи вона символізувала доволі відвертий спосіб залицяння. Як відомо, життя передається через рідину. От і хлопці, які симпатизували цілком конкретним дівчатам, у такий символічно-еротичний спосіб демонстрували пасіям власні почуття. Упродовж століть цей звичай трансформувався в доволі вишуканий спосіб - дійшло до обприскування гарненьких обраниць парфумами.

Проте нові часи з їхнім специфічним варварством внесли свої корективи в архаїчну традицію. Нині не дивина, коли мало не кожна жінка, незалежно від віку, ризикує, що святкового дня на неї вилиють цебро води. Добре, що цьогоріч Пасха в нас припадає бодай на доволі теплу пору, а то просто шкода мокрої з ніг до голови людини, якій елементарно легко застудитися на холодному вітрі. Зрештою, навіть лагідного та сонячного дня не надто приємно з’являтися в гості з розквецяною косметикою й у мокрій сукні.

Може дійти навіть до трагедії. Одного дня (у християн латинського обряду саме був Обливаний понеділок) поліція польського містечка Стальова Воля знайшла на вулиці мертвою 72-річну стареньку. Вона загинула від серцевого нападу. Позаяк навколо було сухо, а одяг її - мокрий, поліція підозрює, що над літньою жінкою грубо пожартували тамтешні хулігани. Власне хулігани, бо інакшого визначення для таких дій знайти годі - а тут це ще й юридична кваліфікація вчинку, яку незле б час од часу застосовувати й українським правоохоронцям.

Наші сусіди свідомо готувалися до «обливаних» ексцесів - учора на вулиці польських міст вийшли десять тисяч поліцейських, завданням яких було захистити потенційних жертв від поливальників. Усюди вони не встигнуть, але сам факт щось-таки та означає принаймні частина «веселунів» не зважиться на бешкетування.

Я не закликаю виводити Обливаного понеділка на вулиці українських міст і сіл внутрішні війська, боронь, Боже! Нашому суспільству, гадаю, вистачить доброго слова священиків, педагогів, батьків - головне, аби вони не забули його сказати, аби знайшли належний ключ до юначих сердець. Хочеться вірити, що за місяць, який попереду до Пасхи за юліанським календарем, вони встигнуть це зробити.

А для запальних «поливальників» роботи теж безміру. Скажімо, Львів після сходження снігу стоїть сірою сиротою, ще не уквітчаною травами й зелами. Ба більше, на вкритих землею ділянках не бракує сміття, яке треба прибрати. А скільки праці для впорядкування тротуарів, дерев, газонів! Можна все перелічене зі спокійним серцем перекласти на комунальні служби, які, до речі, активно опікуються цим уже нині. Але якщо ми відчуваємо себе львів’янами, часткою урбанної спільноти, то мусимо цілком свідомо зробити бодай щось для свого міста, аби щодня воно поставало затишнішим і доглянутим. Скажете, в мені промовляють селянські гени? Та нехай. Я трактую це дещо по-іншому.

У нас під боком, у старій Європі, яка витворила свою унікальну цивілізацію єдності з природою, милують око щойно вистромлені із землі нарциси й тюльпани, поля без смітинки, канали та ріки всередині міських агломерацій, де плавають качки і водиться риба. Саме в цьому й полягає, як на мене, обливаний дух природи і нашої віри.

Андрій Павлишин

Джерело: Львівська Газета