Історія весільної фати

Весільна фата є традиційним аксесуаром нареченої. Вона додає образу молодої таємничості та романтичності. Використання фати, що покриває голову нареченої на весільному торжестві - дуже древня традиція.

У стародавні часи на Русі на наречену під час обряду одруження надягали звичайну полотняну хустку, яка приховувала обличчя молодої дівчини від нескромних поглядів. Старовинний звичай твердив, що після того, як призначена дата весілля, ніхто зі сторонніх не повинен бачити її обличчя. А якщо раптом заборона буде порушена, то молоду сім'ю в майбутньому очікують нещастя і численні біди.

За давніми переказами відомо, що раніше фата вважалася захистом для нареченої від злих духів. Пізніше біла прозора матерія на молодій стала символізувати чистоту та покірність майбутньому чоловікові. На Русі під час весільного торжества покривало з тканини було прийнято прикрашати обручем з металу або зі шкіри, також на фату можна було надягти віночок з квітів.

Весільна фата і букетик нареченої вважаються найбільш древніми символами весільної церемонії. Ще в Древній Греції наречені ховали своє обличчя під покривалом жовтого кольору. Жовтий колір у греків вважався кольором радості, сонця та зародження нового життя. У римлян фата була кольорова, найчастіше червоного кольору, яка символізувала пристрасне кохання. Після весільної церемонії фату нареченій знімав тільки чоловік, показуючи усім, що віднині він має повну владу над дівчиною. У той час фата була довгою, до самої підлоги, що ще більше підкреслювало чільну роль чоловіка як у сім'ї, так і в суспільстві. До сьогодні жива прикмета, за якою вважається, що, чим довшою є фата у нареченої, тим щасливішою буде нова сім'я і тим довше триватиме спільне життя подружжя.

В Україні один з найбільш древніх та красивих українських весільних обрядів - розплітання нареченої. В кінці свята знімали не фату, а весільний віночок з стрічками і розплітали дівочі коси (звідси і назва обряду).

Традиція знімати нареченій фату існує у багатьох народів, що символізує передачу влади батьків над нею її чоловікові. Всюди вважається, що юна дівчина стає заміжньою жінкою і сама вона не повинна знімати свій вельон. З моменту весілля вона переходить у другу сім'ю, тому десь фату знімає наречений, десь свекруха або свекор. Усе це символізує те, що дівчина повністю підкоряється сім'ї свого чоловіка. Але якщо дівчина була не згодна з цим і хотіла показати свою незалежність і бажання бути на рівних з чоловіком, вона сама скидала з себе фату.

Існує декілька легенд та вірувань пов'язаних з фатою:

- вважається, що після весілля наречена повинна зберігати фату усе життя, як оберіг шлюбу;
- не можна користуватися чужою фатою, брати напрокат, оскільки вона несе в собі велику енергетику;
- ні за яких умов не можна продавати, дарувати чи викидати фату;
- фатою можна накривати колиску з немовлям, щоб не наврочили. До того ж, кажуть, дитина швидко заспокоюється і перестає плакати, якщо її вкрити весільною фатою;
- існує звичай одягати фату матері, якщо у неї був вдалий шлюб.

Біла фата є символом невинності, тому вважається, що фату повинна вдягати дівчина, яка вперше виходить заміж. Але сучасні наречені вільні у своєму виборі і самі вирішують, одягати фату чи краще прикрасити волосся квітами.

Зовнішній вигляд весільної фати не змінюється уже декілька століть. Але нинішня мода не диктує певних параметрів - фата весільна може бути дуже короткою, середньої довжини або довшою за весільне плаття, багатошарова чи одношарова, розшита або обклеєна бісером, стразами, пайєтками. Наречені, котрі цінують зручність, вибирають пишну багатоярусну фату середньої довжини. Така модель може акуратно прикривати обличчя нареченої під час вінчання та інших урочистих церемоній. Фата може бути оформлена мереживом по краю, вишивкою або атласом, і якщо вибирається такий фасон, необхідно, щоб обробка гармонійно поєднувалася з усім весільним вбранням.