Фестивальний рух у збереженні фольклорних традицій

Україна, яка є найбільшою за площею європейською державою і п’ятою за населенням територією з глибокими етнокультурними традиціями та унікальним історичним минулим, має значний потенціал для розвитку фестивального туризму.

Теоретичну базу дослідження становить доробок відомих вітчизняних і зарубіжних науковців, присвячений проблемам організації фестивального руху в контексті розвитку туризму. Особливо актуальними, з огляду на тему дослідження, є праці Бейдика О., Бабкіна О., Вороніної Г., Грицку-Андрієш Ю., Гончарука А., Гетза Д., Доана П., Сазикіна А., Пискача А., Мальської М. та інших.

Поширення фестивального руху в українському культурному просторі припадає на початок 1990-х років і співпадає зі створенням незалежної країни, що пов’язано з новими суспільно-економічними умовами, входженням України в європейський простір [3].

Фестиваль «Київ Мюзик Фест», що пройшов у 1990 р., вперше репрезентував українську музику як самостійне явище, вільне від панівних у ті часи ідеологічних настанов, а також відчинив двері композиторам української діаспори. Його концепцією (під девізом «Музика і Світ – Світ і Музика») стала презентація української музики у світовому контексті. В рамках фестивалю були започатковані творчі зустрічі, майстер-класи, круглі столи, лекції та семінари, що стали обов’язковими атрибутами у фестивальному житті. Поруч із Києвом, як найбільшим культурним центром країни, у фестивальному русі постали Львів (з 1995 р. фестиваль сучасної музики «Контрасти»), Одеса (фестиваль «Два дні і дві ночі нової музики»), Харків («Харківські асамблеї») [2].

Розширення міжнародних контактів та залучення зарубіжного досвіду сприяло активному проведенню фестивалів в Україні. Разом з тим, розширилась аудиторія фестивалів: окрім фестивалів класичної музики, виникають розраховані на більш масову аудиторію - фестивалі-конкурси естрадного мистецтва («Червона рута», «Таврійські ігри», «Перлини сезону»). Вони поглиблюють свою тематику, включаючи в неї ,окрім музики, конкурси молодих театрів, художників, журналістів-початківців, гумор і сатиру [4].

За останні роки фестивальний рух в Україні розвивається досить динамічно. Щороку в Україні проводиться понад 400 фестивалів. Але, не зважаючи на велику кількість фестивалів, які проводяться в Україні, міжнародний статус мають лише окремі з них. На сьогодні популярними в Україні є такі види фестивалів:

• Етнофестивалі, що включають музичну програму етнічного спрямування, а також різноманітні ігри, майстер- класи, літературні читання, ярмарки тощо. Найбільш відомі українські етнофестивалі - «Країна Мрій», «Шешори», «Етновир» тощо.
• Гастрономічні фестивалі містять в своїй програмі приготування та дегустацію страв національної кухні та різних народів світу. За кількістю кулінарних свят лідирує західна частина України, де майже щомісяця проводяться гастрономічні фестивалі окремих страв. До того ж, гостей таких заходів пригощають безкоштовно, а ще залюбки діляться автентичними рецептами та проводять кулінарні майстер-класи.
• Фестивалі історичної реконструкції проводяться до свят або річниць відзначення важливих історичних подій та проходять найчастіше в місці, де та чи інша подія відбулась. Часто фестиваль історичної реконструкції містить різні змагання і конкурси – фехтування, стрільбу з лука чи арбалета, масові бої, поєдинки тощо.

Особливістю фестивального руху в Україні стало активне впровадження та популяризація фольклорних традицій. Як приклад сучасних етнографічних фестивалів України, варто пригадати міжнародні етно-фестивалі «Трипільське коло» і «Країна мрій».

Міжнародний етнографічний фестиваль «Трипільське коло» проходить на пагорбах Дніпра біля м. Ржищева Київської області. Фестиваль має семирічний цикл, кожен фестивальний рік носить тематику однієї із стихій природи – Вода, Земля, Повітря та Вогонь. Кожен фестиваль циклу має також власну мистецьку, освітню, екологічну і соціальну тематику: 2008 рік – Вода; 2009 рік – Земля; 2010 рік – Вогонь; 2011 рік – Повітря; 2012 рік – Парад стихій; 2013 рік – Вода; 2014 рік – Земля.

Фестиваль включає культурно-пізнавальні програми:

• фестивальна толока (будівництво трипільського житла, обробка каменю, жнива, облаштування джерела);
• гончарне містечко (ліплення горщиків, трипільських людиноподібних фігурок із зерном – символом продовження роду, нанесення трипільського орнаменту, ліплення з глини великих знаків-символів води, землі, повітря та вогню);
• показ науково-популярних та художніх фільмів на фестивальну тематику;
• міжнародна школа танцю (танці по колу);
• збір лікарських трав;
• презентація музеїв та заповідників, пов’язаних із трипільською культурою;
• виставка-ярмарок народних майстрів та численні майстер-класи, семінари, лекції та бесіди науковців про трипільську культуру;
• спортивно-розважальні програми: командні змагання «Трипільські ігри», елементи спортивного туризму, етно-атракціони, трипілля-квест;
• мистецькі програми: вечірні концерти гуртів, що працюють у стилі «фолк-рок» та «world music»;
• денна програма – фольклорні колективи, кобзарі, барди, творчі майстерні для професіоналів та усіх бажаючих долучитися;
• театральні покази, містерія – Свято Купала тощо.

Організатори фестивалю ставлять перед собою завдання пробудити інтерес до трипільської культури, запропонувати альтернативні способи організації відпочинку для сім’ї та молоді. Фестиваль об’єднує оздоровчі, спортивні, музичні, екологічні, освітні, виставкові та інші культурно-розважальні й культурно-просвітницькі програми в стилі «етно». На прикладі тільки цього фестивалю простежується інтеграція різних видів мистецтв, традиційних та інноваційних організаційних форм [3].

Проведення різноманітних національних та міжнародних фестивалів дає Україні прекрасний шанс заявити світові про власні туристичні можливості.

Список використаних джерел

1. Бейдик О.О. Розвиток культурно-розважального туризму в Україні (на прикладі фестивального туризму) // Географія та туризм. 2010. №8. С.45-49.
2. Зубенко Д.В. Розвиток фестивального руху в сучасній Україні // Вісник НТУУ «КПІ»: Політологія. Соціологія. Право. 2011. №4(11). С.110-114.
3. Пискач А.А. Фестивальний рух у культурному житті України кінця XX – початку XXI ст.: нефольклорні тенденції //Українська культура: минуле, сучасне, шляхи розвитку. 2011. №17. С.56-61.
4. Швед М.П. Тенденції розвитку міжнародних фестивалів сучасної музики. Львів, 2010. 438 с.

Джерело: Нематеріальна культурна спадщина як сучасний туристичний ресурс: досвід, практики, інновації: Тези доповідей ІV Міжнар. наук.-практ. конференції-фестивалю (м. Київ, 20-21 травня 2021 р.). К.: Вид. центр КНУКіМ, 2021. 426 с. С.171-174.