Нематеріальна культурна спадщина як чинник розвитку фестивального руху на Закарпатті

Сучасний світ переживає процеси глобалізації та інтеграції, що суттєво позначилося на розвитку культури. Однією з найпоширеніших форм культурної комунікації сьогодення є фестиваль.

Фестивалі відрізняються за формою проведення, цільовою аудиторією, змістом і тематикою програм, але спільними рисами усіх цих заходів є колективність участі, атракційність, театралізованість тощо. Як зазначав М. Каган, «соціальна сутність свята пов’язана з його колективною природою сприйняття та участі…, а колективність є видовищною сама по собі» [2, c. 206]. Відтак, серед найважливіших функцій фестивалю виокремимо: комунікативну, інтегративну, регулятивну, аксіологічну, гедо-ністичну, естетичну, адаптивно-компенсаторну.

Фестиваль сприяє діалогу на різних рівнях: взаємодія майстрів, ремісників, митців з органами влади, учасниками національних культурних і громадських організацій та представників бізнесу. Крім того, фестиваль є вагомим елементом механізму збереження традиції, відіграє величезну роль у відтворенні й передачі від покоління до покоління соціально значущої інформації, отже – виступає чинником збереження національної ідентичності й соціалізації особистості. Таким чином, етнічний фестиваль забезпечує ширший спектр завдань комунікації: інформаційне, інтерактивне, гносеологічне, аксіологічне, семіотичне.

Політика децентралізації дає на місцях нові інструменти та можливості для розбудови інфраструктури, реалізації культурних проєктів, у тому числі й фестивального руху. Е. Вуд і Р. Томас відзначають, що «в епоху змагання міст за відвідувачів та туристів, відповідальні за культурну політику регіону особи вбачають в організації фестивалів прояв місцевої самобутності» [4, с. 150].

Варто наголосити, що за основу береться не тільки позитивний економічний ефект від проведення фестивалю, але і проблема: як виділити дану атракцію серед десятків подібних і як вона може презентувати даний локус відвідувачам. У цьому сенсі важко переоцінити роль нематеріальної культурної спадщини, котра є визн-чальним чинником культурного розмаїття і етнічної самобутності. Саме вона наразі є рушійною силою розвитку туризму.

Основні об’єкти, що належать до переліку нематеріальної культурної спадщини Закарпаття, затверджені листом Управління культури Закарпатської облдержадміністрації. До них належать: гуцульська бриндзя, петрівські субітки села Вишка Великоберезнянського району, художнє перебірне ткацтво села Черна Виноградівського району, Великоберезьке перебірно-човникове та мереживне ткацтво Берегівського району, ковальське мистецтво села Лисичово
Іршавського району, народні казки Закарпаття, Ізянське лозоплетиво, вовноткацтво Гуцульщини, Колочавська ріплянка [3].

Фестивальна панорама Закарпаття є достатньо широкою як за жанрово-тематичним діапазоном, так і за географічними параметрами. Традиційно найдовшу «біографію» у період незалежності України творять фестивалі культур національних меншин і музичні імпрези. Так, щорічно у регіоні проводяться такі фестивалі, що популяризують нематеріальну культурну спадщину: «Міжнародний гуцульський фестиваль», «На Синевир трембіти кличуть», «Гуцульська бриндзя», «Берлибашський бануш», фестиваль ковальського мистецтва та народних промислів «Гамора» та ін.

Оскільки фестивалі є потужним стимулятором туристичного руху, останнім часом місцеві органи влади активно долучаються до організації гастрономічних фестивалів. Наразі такі заходи складають найбільший сегмент соціокультурного простору Закарпаття. За даними Н.Ф. Габчак, у регіоні налічується 15 таких фестивалів [1, с. 257]. серед них: «Огинь і мнясо», «Варишська палачінта», «Берлибашський бануш», «Медовий спас», а також численні фестивалі бринзи, леквару, боґрачу, голубців, ріплянки, вина й пива і т. ін. Їх популярність забезпечується збереженням етнічних та релігійних традицій, місцевого колориту й мови, традиційної кухні, природних умов та ресурсів.

Вищеназвані фестивальні імпрези знайшли свою цільову аудиторію, розв’язують цілу низку соціокультурних завдань: розвиток традицій просвітництва і популяризація регіональної культурної спадщини у світі, розширення інформаційних та творчих зв’язків між учасниками фестивалів, відкриття нових імен, сприяння розвитку обдарованої молоді, відродження традицій меценатства тощо.

Попри значний пізнавальний і естетичний потенціал вищеназваних фестивалів, існує ряд проблем, котрі негативно впливають як на розвиток туризму загалом, так і на збереження нематеріальної культурної спадщини. Основна складність актуалізації нематеріальної культурної спадщини полягає в тому, що вона функціонує не в рамках професійної культури, де сформовані власні інститути і традиції збереження, вивчення і трансляції майбутнім поколінням, а в культурі повсякдення, залежить від демографічних та економічних чинників. Відтак, актуалізація нематеріальної культурної спадщини повинна здійснюватись не тільки як аутентична реконструкція, що викликає жвавий інтерес у туристів, а має слугувати джерелом глибинних сенсів і сакральних ідей для сучасної людини.

Етнофестивалі повинні не тільки репрезентувати продукти праці народних мастрів, гастрономічні вироби, але й включати знайомство з побутом і способом життя наших предків, відвідування помешкань і культових споруд, участь у обрядах та процесі праці тощо.

Сприятимуть реалізації цих завдань такі чинники:

• удосконалення нормативно-правової бази нематеріальної культурної спадщини і туристичної сфери;
• визначення пріоритетних напрямів діяльності місцевих органів влади щодо управління туристичними ресурсами і культурною спадщиною;
• створення умов для розвитку туристичних зон в регіонах, враховуючи наявний культурний потенціал і захист природного середовища;
• створення якісного фестивального продукту, котрий ефективно популяризуватиме нематераільну культурну спадщину;
• здійснення активної рекламно-інформаційної діяльності на підтримку етнофестивалів та культурно-подієвого туризму, їх просування на українському й міжнародному ринках;
• стимулювання розвитку матеріальної бази туристичної галузі шляхом залучення вітчизняних та іноземних інвестицій для реконструкції діючих і створення нових туристичних об’єктів;
• посилення партнерства приватного і державного секторів, бізнесу й культури.

Список використаних джерел

1. Габчак Н.Ф. Фестивальний туризм Закарпаття та його регіональна політика // Збірник наукових праць Військового інституту Київського національного університету імені Тараса Шевченка. 2013. Вип.44. С.256-262.
2. Каган М.С. Человеческая деятельность: Опыт системного анализа. М.: Политиздат, 1974. 328 с.
3. Лист №01-07/69 від 24.06.2016 р. Управління культури Закарпатської обласної державної адміністрації Обласному організаційно-методичному центру культури. Звіт про складання та створення місцевих переліків елементів нематеріальної культурної спадщини та вжиті заходи щодо збереження та популяризації елементів нематеріальної культурної спадщини Закарпаття за ІІ квартал 2016 р.
4. Wood E., Thomas Rh. International Perspectives of Festivals and Events Paradigms of Analysis // Advances in Tourism Research. 2009. Vol.2. pp.149-158.

Джерело: Нематеріальна культурна спадщина як сучасний туристичний ресурс: досвід, практики, інновації: Тези доповідей ІV Міжнар. наук.-практ. конференції-фестивалю (м. Київ, 20-21 травня 2021 р.). К.: Вид. центр КНУКіМ, 2021. 426 с. С.187-191.