Інтим в культурі українців

На уроках літератури нам завжди розповідали, якими цнотливими були українці в давнину – не те, що зараз. Втім, інтимна культура в житті наших предків була дуже розвинена та різноманітна: досить поглянути лише на велику кількість сороміцьких пісень у нашому фольклорі. І хоча цнотливість, особливо дівоча, цінувалась і оберігалась, поряд із тим існувала велика кількість традицій, пов’язаних із петтингом та сексуальним життям подружжя.

Дохристиянські часи

У жителів дохристиянській Русі секс мав сакральне значення. Візантійський імператор Маврикій Стратег, який жив і царював у VI сторіччі, розповідає про релігійні оргії давньоруської молоді. Такі свята зазвичай влаштовували біля річок чи озер, або ж на плотах посеред водойм.

Наймасовіші гуляння відбувались кілька разів на рік – з березня до середини вересня. Слов’яни вірили, що Лада – богиня шлюбу, плодючості та весни, дасть благословення та хороший врожай. Люди водили хороводи, палили вогнища, через які стрибали для очищення, молили про дощ, заварювали наркотичні відвари з трав і грибів та, головне, кохалися з різними партнерами.

Гуляли також в ніч Купала. Це свято відзначали у день весняного рівнодення, воно було присвячено весні і коханню. Оскільки влітку люди тяжко працювали на полях, вони могли відпочити та знайти собі пару. Ця ніч прискорювала бажання побратися, адже в давнину саме з Дня Купала і до Петра грали весілля і зазвичай, хто знаходив собі пару, то вже й не розлучався з коханим/ою.

Сексом в цю ніч займались не для задоволення фізичних потреб, а задля родючості та для того, щоб задобрити матінку-природу. Зазвичай, таким чином слов’яни хотіли показати землі та природі “хороший приклад”.

У неврожайні роки подружні пари виходили у сад чи город та займались коханням, а дівчата – роздягались та бігали полем, показуючи землі приклад родючості та плодовитості. Під час посівної, слов’яни, щоб захистити врожай від нечистої сили, також кидалися в обійми один одного.

Цнотливість у дохристиянській Русі не цінувалася. Навіть вважалась чимось нехорошим: чоловік міг вигнати новоспечену дружину, якщо вона була незайманою. Якщо нею досі ніхто не зацікавився, вважалось, що з нею щось не так. Натомість, позашлюбна дитина (або кілька дітей) були вагомим доказом плодовитості жінки.

Також, є цікаві записки візантійських істориків, про те, як язичники Древньої Русі практикували багатоженство: кожен муж міг мати чотири дружини. Жінка могла за власним вибором вільно переходити від одного чоловіка до іншого, якщо вона не була “найулюбленішою”.

Християнство

З охрещенням все змінилось. Сексуальну свободу слов’ян затиснули у лещата нової релігії, секс дозволили лише у шлюбі для народження дітей. І навіть на пози наклали заборону: дозволили кохатись лише у одній – обличчям до обличчя. Вірили, що в “місіонерській” легше завагітніти, а в інших позах (збоку, жінка зверху тощо) завагітніти не так просто, з чого випливає, що це секс для задоволення, а отже – гріх.

Крім того, релігійна громада виділила на заняття коханням всього 60 днів на рік.

Життя підпорядкували церковному календарю. Не можна було кохатися під час посту, на великі свята, у середу, п’ятницю та суботу. Цнотливість, особливо дівоча, стала найвищою цінністю – саме це породило багато нових та, з точки зору сучасної людини, принизливих традицій.

Оскільки у давні часи майже нічого не знали про контрацепцію, в сім’ях завжди було багато дітей. І, хоча церква і забороняла секс не для дітонародження, українці знаходили вихід. Найпопулярнішим методом контрацепції був “висмик” – перерваний статевий акт.

Оскільки не було особливих засобів гігієни, під час менструації кров просто стікала по ногам і забруднювала сорочку. Такі сорочки спалювали в печі, аби більше не мати дітей. Також, на них чаклували відьми та ворожки.

Про секс не говорили та ніколи не розповідали про це молоді.

Притула

Звісно, народ не одразу відмовився від оргій. Спочатку їх проводили таємно, “за закритими дверима”, а згодом звичай трансформувався у молодіжну гру на вечорницях – “притула”.

Притула – це неповноцінний статевий акт, при якому цнота дівчини зберігалась. Дівчата та хлопці імітували статевий акт, але кожен мав на увазі, що повноцінний секс можливий лише після шлюбу.

Інколи ставалися “проколи”, через які дівчата вагітніли. Тому вважалося, що краще за все грати в притулу з партнером, у якому ти впевнена. В разі чого, такі пари швидко грали весілля. Якщо партнер був випадковим, парубка не могли змусити одружитися і дівчина осоромлювалась та ставала покриткою.

В деяких регіонах України такі ігри проводились в хаті бездітної пари або вдови. Саме вони мали наглядати, аби притули не стали повноцінним актом. Якщо дівчина на вечорницях “ламала калину” і вагітніла, про жінку, в чиїй хаті це сталось, казали “не вгледіла”.

І, хоча церква забороняла дошлюбний секс, з вечорницями нічого вдіяти не могли. Вся відповідальність за збереження цноти лягала на плечі дівчини, яка через замовчування і неграмотність могла не знати, що це вже не притула, а повноцінний акт. Не бавитись дівчата теж не могли – якщо ти не даєш “притули”, то вважалось, що ти і не дівчина зовсім.

Комора, хліб та келих цноти

Із цнотливістю пов’язано багато українських весільних ритуалів та традицій.
В деяких регіонах України проводили обряд “Комора” – привселюдно перевіряли дівчину на цнотливість.

Весілля святкували кілька днів. Після першого дня молодий, молода та гості приходили до хати молодого, де жінки готували “комору”: горище, невеличку кімнату або куток в хаті, який застеляли білим полотном та вішали завісу. Дівчину перевдягали, розплітали їй волосся та перевіряли, чи немає в неї гострих предметів – так “нечесна”, тобто, нецнотлива дівчина могла приховати свій “гріх”. Молодим давалось півгодини, під час яких молодий мав здобути “калину”. На час процесу гості співали сороміцьких пісень, іноді навіть підбадьорюючи молодого.

Коли молодий через стрес не міг впоратись з задачею, йому на допомогу приходив дружба або родич зі сторони молодого – батько або брат. Потрібно було “здобути калину” за будь-яку ціну, адже вважалось, що така кровна пожертва збагатить рід та зробить його сильнішим.

Якщо дівчина виявилась чесною, скривавлене полотно вивішували на паркані та носили селом, як доказ цнотливості молодої. Тоді другий день весілля проходив радісно та святково, всі вітали молодих та бажали їм щасливого життя.

Якщо ж крові не було, батьки молодого йшли до батьків молодої, могли кричати чи ображати їх, що “погано виховали дочку”. Саму наречену теж били та ображали, вона осоромлювалась на все життя. На цьому святкування завершувалось, а в деяких випадках молодий міг навіть відмовитись від “нечесної” нареченої.

Інколи на кров не дивились. Наступного дня після першої шлюбної ночі у присутності всіх гостей молодий виголошував тост-подяку батькові молодої. Батько підходив до столу, за яким сидять молоді, молодий правою рукою брав дерев’яний келих, вказівним пальцем закриваючи дно, промовляв “П’ю до вас, тату” і випивав, не відпускаючи пальця від дна.

Після цього алкоголь наливався батькові нареченої. Якщо наречена була цнотлива – келишок був без дірки на дні. Якщо ж цнота нареченої була порушена до весілля – наречений давав батьку келишок з діркою і батько при всіх гостях обливався напоєм.

Втім, якщо молоді до шлюбу не втерпіли, приховати “гріх” коханої міг і сам молодий. Для цього він або колов собі пальці, або виливав на полотно кров поросяти – адже на весілля зазвичай кололи порося. Тому, іноді перед обрядом Комори перевіряли не лише молоду, але і молодого.

На Поділлі серйозно ставились не лиже до дівочої, але і до парубочої цноти. Після шлюбної ночі молоді мали вийти до гостей і привселюдно вклонитися діжці з хлібом. Обманути хліб вважалось смертним гріхом, тому якщо молоді були “чесними” – вони вклонялись.

Чому секс після 35 висміювали!

Дівчата рано виходили заміж – у 15-17 років, тому у 35-40 вже вважалися старими. Вважалося, що якщо у твоєї дитини народжується своя дитина, (тобто, ви з чоловіком – баба і дід), сексом займатись не личить.

Спати разом також ставало непристойним. А якщо вони продовжували жити статевим життям, з них сміялися, мовляв, ніяк дід із бабою не можуть заспокоїтися. Народжених в цьому віці дітей називали “бабичами”.

Втім, для деяких жінок таке правило було за полегшення. Адже до 30 років жінка, заклопотана марудною працею, доглядом за дітьми та постійними пологами, була виснажена. І можливість не спати з чоловіком і більше не народжувати була за щастя.

Статус баби для жінки був найвищим. Вона могла бути моральною цензоркою, виконувати обряди, головувати на деяких заходах. А після менопаузи – знахарювати та приймати пологи.