Святий Миколай і янголик-учень

У небі, в райському саду був великий рух. Одні янголики сиділи на деревах, зривали яблука й кидали їх на долину, де стояли другі, що ловили їх у фартушки. Хтось трусив горіхові дерева, й горіхи, мов град, лопотіли в траву, хтось носив коші, повні солодких пахучих медяників і тістечок. А старші янголики з поважними личками стинали з кущиків сухі галузки й зв'язували їх золотими стяжечками в різки.

Сьогодні ж день, коли святий Миколай сходить на землю, щоб обдарувати чемних діточок, а нечемних покарати. Це його обов'язок вже від давнього часу.

Миколині санки стояли вже перед дверима, а два великі олені, запряжені в них, нетерпляче потрясали головами, аж дзвіночки на їхніх шиях дзвонили, мов срібний cміх. Янголики напакували два повнісінькі мішки і з галасом та сміхом тягнули їх до санок.

Один маленький янголик стояв при тій веселій праці трохи сумно збоку. Він так радо хотів помагати, але інші відсували його набік і говорили:

- Залиши, ти ще цього не розумієш!

"Це правда, я тут ще на горі недавно. Спершу мушу, як і кожне янголя, повчитися, тому ще навіть крил не маю, але зараз я міг би добре помагати", - думав янголик.

А святий Миколай, зітхаючи та бурмочучи під ніс, натягав свої великі чоботи, вдягав грубий кожух та хутряну шапку на вуха. Він виглядав страшно, так що можна було злякатися, але його любе старе обличчя було добре й лагідне.

Це відчував також янголик-учень, бо притулився близенько до дідусевих колін.

Нарешті все було готове. Святий Миколай перевірив ще раз мішки, погладив янголика по голівці, помахав усім на прощання і сказав:

- Отже, будьте чемні, дітки, аж поки я вернуся. - Потім шугнув на своїх санках у саму середину густої сніговії.

Янголи пішли знов на сонячну, теплу небесну поляну, тільки янголик-учень залишився й глянув у долину, де зникли санки святого Миколая.

"Бідний святий Миколай, - думав він, - ось їде в холод і темряву та ще мусить тягати з собою важкі міхи. Він усіх обдаровує, але хто йому щось подарує?"

Маленький янголик-учень зовсім посумнів. Аж нараз весело засміявся, бо гарна думка прийшла йому до голівки. Він хотів щось подарувати святому Миколаєві; щось, чого святий дідусь буде дуже потребувати, коли вернеться додому.

Янголик оглянувся сторожко, чи не дивиться хтось, а відтак побіг швиденько до комірки, в якій переховували взимі веселку. Вона була, вправді, гарненько звинена, але на кінцях можна було витягнути кілька ниток, з кожної барви дві: червона, жовтогаряча, жовта, зелена, синя, фіолетна. Потім відломив янголик із кущика два гладенькі патички, сів у куточку і став плегти мов на дротах, так, як навчився на землі в тітки Марусі.

Багато годин проминуло, заки святий Миколай скінчив свою роботу. Того року потребував багато різок. Адже деякі діти не вміли навіть маленької молитви! Але й чемних діток було багато, й мішки святого Миколая були порожні. Святий дідусь був утомлений і перемерзлий, і коли добрі олені спинилися перед небесними воротами, він пішов у свою кімнату, щоб зігрітися й вигідно відпочити.

- Ого? А це що тут лежить? Пара гарненьких капців? Всіма барвами веселки мерехтять вони!.. Ай, чудово!

Святий Миколай скинув важкі чоботи й шугнув ногами в нові капці. Які ж вони були м'якенькі, які теплі, а як прилягали! І тут лежала навіть карточка:

"Любому святому Миколаєві, щоб також мав трішки втіхи".

Святий Миколай вийшов із кімнатки й задзвонив дзвіночком, що висів біля дверей. І тут позліталися всі янголики, щоб поздоровити його. Але він сказав:

- Гляньте, які гарні капці. Хто це міг мені їх подарувати? Янголики дивувалися й усі потрясали голівками: ні, щось такого жодному з них не прийшло на думку. Але в останньому ряді стояв янголик-учень і зовсім почервонів.
- Отже, це ти був, - сказав святий Миколай і випровадив його наперед. - А звідки ти мав такі гарні нитки?

Тут почав янголик плакати:

- Я хотів тобі так дуже щось подарувати й узяв кілька ниток із веселки; але я цього напевно більше не зроблю.
- Ходи до середини, - сказав святий Миколай. Буме! - затріснулися двері, і янголики зашепотіли:
- Тепер він буде покараний...

Але, коли двері знову відкрилися і янголик став на порозі, вони побачили, що це не був уже янголик-учень, бо на раменах у нього блистіла пара сніжно-білих крилець.

- Лети, маленький янголику, - сказав святий Миколай, - і нехай твоє добре серденько сіє любов на небі й на землі.

Кляра Гайнер

Джерело: doshkolenok.kiev.ua