«Андрію, Андрію, дай мені знати, з ким буду збирати!»

Серед передріздвяних свят за багатством обрядів і звичаїв яскраво виділяється день апостола Андрія (30. ХІ / 13.ХІІ), до якого молодь приурочувала свої забави та ворожіння про шлюб і долю. Так його віддавна відзначають по всій Україні та наші західні сусіди-католики - таким його запам'ятало і старше покоління жителів Буковини. Що таке ворожба, яка складає основу андріївської обрядовості?

Ворожба є непересічним феноменом стародавньої народної духовної культури, який, попри всілякі заборони і гоніння, зберігся до наших днів. Серед численних груп ворожінь (на врожай, приплід худоби, долю та здоров'я рідних тощо) за масовістю учасників та різноманітністю обрядових дійств виділяється т. зв. матримоніальна ворожба - це ворожба про майбутній шлюб та партнера, до якої здебільшого вдається молодь, переважно дівчата на відданні. Метою цих ворожильних обрядів є намагання довідатися про майбутній шлюб (заміжжя), насамперед про його можливість протягом найближчого року (в колективних дівочих ворожіннях - про черговість заміжжя учасниць дійства), отримати певну інформацію про майбутнє подружжя (зовнішність, вік, характер, професію, матеріальне становище, навіть ім'я тощо), а також саме подружнє життя (хто буде фактичним главою майбутньої сім'ї, скільки буде дітей, хто з подружжя довше проживе і т. і.).

Дослідники розглядають ці молодіжні ворожіння як елементи прадавньої любовно-весільної22 11магії33, чи пережиткові форми статевої 22магії44. Перші "рецепти" любовної 33магії55 українців зафіксували ще писемні пам'ятки Київської Русі. Наприклад, у "Питаннях Кирика" (ХІІ ст.) описується засіб навернення прихильності чоловіків до своїх дружин.

Приурочення матримоніальних ворожінь до дня апостола Андрія не є випадковим: воно опирається на народний культ цього святого. Адже для багатьох християнських народів Європи апостол Андрій уособлював чоловіче начало (відповідно до етимології імені: від грецького андрос "мужчина, муж"), а сам він вважався покровителем шлюбу. В такій іпостасі сприймали цього святого й українці та їхні сусіди у регіоні: він значною мірою і досі залишається насамперед покровителем дівчат на відданні й загалом шлюбу. Тому й день святого відзначається як своєрідне дівоче й, ширше, молодіжне свято.

Щоби задобрити святого покровителя своєї долі, дівчата протягом дня, що передував ворожінням, зазвичай дотримувалися посту. Наступного дня, на самого Андрія, йшли до церкви, щоби поставити перед образом святого жертовну свічку.

На переконання учасниць ворожильних дійств, для того, щоб Андрій почув дівочі звернення і послав кожній доброго та гарного нареченого, слід звертатися до святого покровителя за посередництвом спеціальних знаків, тобто мовою 44магії66. Ім'я святого фігурує у численних примовляннях, якими супроводжувалися ворожби, як-от магічне "посівання": "Андрію, Андрію, я на тебе коноплі (льон) сію, дай мені знати, з ким буду збирати!"

Обряди любовно-55весільної77 66магії88, особливо молодіжні (дівочі) ворожіння, які виконувалися на Андрія та інші календарні свята, незмінно складали інтерес для вітчизняних етнографів. Яскраві описи ворожильних обрядів в українців центральних областей залишив Павло Чубинський. Ворожба української молоді Прикарпаття потрапила в поле зору дослідників ще принаймні від 80-х років ХІХ ст. Детальний виклад дівочих обрядів у ніч на Андрія у покутських селах наведено у фундаментальній праці Оскара Кольберґа про Покуття. Цей дослідник пов'язав їх із вечорницями, які молодь влаштовувала під час Пилипівського посту, тобто розглядав ворожіння в контексті обрядовості традиційних молодіжних громад. Зразки деяких ворожінь, серед опису календарної обрядовості русинів-українців Буковини, опублікував Григорій Купчанко.

Зібрані нами протягом останнього десятиліття експедиційні матеріали засвідчують, що у звичаях молодіжних сільських громад Буковини старожитня традиція досить стійка: про молодіжні ворожіння добре пам'ятає старше, а то й середнє покоління. Причому опитувані старожили вважають за потрібне наголосити, що ці обряди успадковані від попередніх поколінь. Найдовше ця традиція затрималася у центральній і особливо гірській частині краю - так само, як і в гуцульських селах сусідньої Івано-Франківщини.

Як традиційно відбувалося свято Андрія на Буковині й що збереглося до наших днів?

Описуючи календарні свята "буковинско-русскаго народа", Григорій Купчанко з приводу відзначення "Андрея" у 70-х роках ХІХ ст. писав: "Цього дня ввечері дівчата ворожать на кіллі, на зернах, на дровах і на воскові". З цього повідомлення випливає, що на той час буковинки ворожили ввечері безпосередньо на самого Андрія, 13 грудня. Цей вечір захоплювало андріївське свято і в гуцулів (але поряд із вечором напередодні). Однак ближче до нашого часу андріївська ворожба на Буковині перемістилася на вечір і ніч напередодні Андрія - очевидно, під упливом традиції проведення цього свята, яка домінувала на інших українських землях.

Найповніше уявлення про перебіг андріївських ворожінь у різних частинах Буковини дають спогади старожилів, які ще пам'ятають, як це свято відбувалося за часів їхньої молодості, у 1930-40-их роках.

Так, у селах над Черемошем, зокрема Мілієвому Вижницького району, за розповідями 80-річних місцевих старожилок, за часів їхнього дівування, тобто в середині 30-х, у ніч "на Андрея" дівчата варили пироги, які викладали для завершення ворожби перед голодним котом; вибирали "щасливий" пиріг і без посередництва тваринки; із зав'язаними очима намацували дев'ятий кілок у плоті; кидали почерез хату чобіт; "перев'язували вулицю", пильнуючи, хто першим перейде: чоловік чи жінка; витягали навмання якусь символічну річ з-під однієї з трьох мисок.

Серед тодішніх ворожінь уже був відсутній обряд "посівання" і "боронування" конопель, але, за спогадами однієї старожилки, так ще ворожила в молодості її мати - орієнтовно на початку 1910-х. Це ворожіння мало архаїчний вигляд: роздягнувшись догола, дівчата "посівали" довкола хати насінням конопель, "заволочуючи" "посів" горбаткою, а після цього видивлялися у дзеркалі майбутнього чоловіка. На початку минулого століття опівночі на Андрія вдавалися і до магічного дійства, яке, власне, виходило за межі традиційної "андріївської" обрядовості. Воно зводилося до триразового обходу довкола церкви, після чого на порозі храму мав з'явитися образ судженого. У зв'язку з певними обставинами, від цієї ворожби згодом відмовилися.

У наддністрянських селах краю, зокрема літописному Онуті Заставнівського району, в другій половині 1930-х - першій половині 40-х популярними у ніч проти Андрія були обряди з ритуальними стравами. Зокрема з цікавими подробицями виконувалося ворожіння на балабушках: ускладненим способом діставали муку для випічки, ротом наношували воду від криниці (подібно, як і в покутських селах над Дністром); для завершення ворожби приводили собаку. Окрім цього дійства, місцеві дівчата грали в гру, що нагадувала "Калиту", а також виходили з мискою каші до воріт "кликати судженого" на вечерю.

Із наведених у Г. Купчанка чотирьох "андріївських" дійств у буковинському репертуарі цього свята 30-40-х років ми не виявили ворожінь на дровах і на зернах.

Загалом, "андріївські" обряди, які в цей період були популярними в українських селах Буковини, в основному перегукуються з обрядовістю цього свята на Гуцульщині та Покутті.

У багатьох українських селах Буковини молодіжне свято "Андрея" і досі супроводжується різноманітними ворожіннями. У повнішому вигляді ці обряди збереглися у віддалених селах, передусім над Черемошем та Дністром. У Мілієвому в ніч напередодні Андрія нинішні дівчата, як і їхні бабусі, дають витягти "щасливий" пиріг котові, а також вибирають його самі, перекидують чобіт через хату, "перев'язують вулицю", розгадують майбутнє за допомогою предметів під мисками. Популярна колись ворожба на кілках плоту зникла слідом за заміною традиційної плетеної огорожі на сучасніші типи.

Загалом же спостерігається така ж тенденція, що і в сусідніх селах Івано-Франківщини: починаючи від повоєнного періоду, поступово втрачаються архаїчні риси обрядів і навіть зникають окремі обряди.

Відчутної нівеляції традиційна молодіжна обрядовість зазнала в межиріччі Дністра й Пруту, зокрема в поселеннях, які прилягають до головних автотрас - в основному, це села Кіцманського району.

Скажімо, у Ставчанах цього району вже не збереглися такі хрестоматійні андріївські обряди, як "сіяння" і "волочіння" конопель, рахування кілків у плоті. Тут ще кидають чобіт почерез хату й запускають півня вибрати "знак" долі, але відома ворожба на пирогах відбувається вже без залучення собаки чи кота. Залюбки виходять на вулицю, щоби запитати ім'я у першого стрічного, а для викликання "віщого" сну вкладають на ніч під подушку люстерко. Загалом відзначення андріївського свята в цьому селі точно відображає загальну тенденцію розвитку традиційної обрядовості - спрощення обряду, за рахунок відкинення колись значущих деталей, і надання переваги ворожбам, які не потребують особливого приготування.

Надвечір'я "на Андрея" вважалося на Буковині основним у зимовому календарі святом, придатним для дівочих ворожінь, і ця домінуюча роль андріївського свята є характерною рисою молодіжної календарної обрядовості буковинців у ХХ ст. Серед інших зимових свят, до яких місцеві дівчата прив'язували ворожіння, варто назвати Катерини, різдвяний Святвечір та Водохреща.

У народному календарі Г.Купчанка не знаходимо згадок про дівочі ворожіння напередодні Катерини, але їхнє побутування у 1930-40-х роках на Буковині засвідчує опитування старожилів. Із цього можемо припустити, що відзначення Катерини як молодіжного свята проникло до місцевої обрядовості вже в минулому столітті. Єдиний, по суті, обряд, який приурочений до цього вечора, - це відоме ворожіння на зрізаній гілці фруктового дерева (переважно вишні), яку клали у воду й чекали, чи розквітне до Різдва.

На різдвяний Святвечір буковинки вдавалися переважно лише до популярної серед молоді регіону ворожби з ложками: цей обряд побутував у 1930-40-х роках у наддністрянських селах. З ложками ще і в наші дні виходять надвір покалатати, щоби за собачим гавкотом визначити, звідки буде наречений.

Примітною рисою давніх дівочих ворожінь на Буковині було приурочення деяких ворожильних дійств до Водохреща. У ніч напередодні свята Йордана (Ордана) буковинки зокрема виходили надвір калатати ложками, щоби за собачим гавканням дізнатися, у який бік вийде заміж; викликали "віщий" сон про судженого за допомогою магічних засобів (мішка від муки, щітки для прядива та гребеня).

Чи не найслабше серед української молоді краю зберегли андріївські обряди жителі східних районів. Відзначення андріївського свята тут припиняється, за спогадами старожилів, десь у другій половині 50-х років, а в деяких селах навіть трохи раніше. Зауважимо, що приблизно до кінця 50-х протрималося андріївське свято і на сусідній Вінниччині. Водночас репертуар зафіксованих обрядів засвідчує їхню близькість до аналогічних дійств молоді на сусідніх етнографічних територіях, і в першу чергу, на історичній Буковині. Для прикладу, у селі Вашківцях Сокирянського району в ніч на Андрія виконували такі обряди: з дотриманням ряду умов робили мандрики, які вибирав собака, перев'язували дев'ятий кілок на паркані, перекидували чобіт почерез хату, вибирали "знак" долі з-під однієї з трьох мисок, калатали ложками у ворота, щоби за собачим гавкотом "вгадати долю", а під кінець, на одинці, намагалися при свічці побачити в дзеркалі відображення судженого.

У наші дні серед молоді краю спостерігається відродження інтересу до традиційної обрядовості, зокрема до ворожильних обрядів та інших елементів любовно-77весільної99 88магії. Вдаються до ворожінь, особливо напередодні Андрія та на Покрову, дівчата в селах над Дністром, Прутом, Черемошем і Серетом. Досить серйозно ставляться до виконання магічних дійств, як засвідчують проведені опитування, наші сучасниці у селах Гуцульщини. Однак самі ворожильні обряди зі значущими подробицями і неповторним колоритом на загал уже призабулися. Лише в окремих селах, зокрема гуцульських, а також віддалених від обласного центру населених пунктах у верхів'ї Серету, над Черемошем і Дністром та прикордонних румунських і молдавських деякі з обрядів збереглися у старожитніх формах.

Ігор Чеховський