Народне весілля в селі Дорогинки


Народне весілля в селі Дорогинки


09.07.2010 р.

весілля в селі Дорогинки

В цій статті представлено Вашій увазі результати польових досліджень весільного обряду в селі Дорогинка Фастівського району Київської області. Спілкування із мешканцями цієї місцевості виявило той факт, що невелика їхня частка є переселенцями із Житомирського Полісся. Отже, ми матимемо змогу спостерегти результати процесів акультурації на новій території проживання, і адаптації весільної церемонії до нових умов.

В умовах сучасної глобалізації та урбанізації ми спостерігаємо тенденцію суцільної руйнації традиційних форм фольклору. Прикладом цього є весільний обряд, який ми розглядатимемо як фольклорний багатошаровий текст. У зв’язку з активним переїздом молоді до міст зникає те природне органічне середовище для побутування і функціонування обряду як такого. І сам весільний ритуал набуває театралізованої форми.

Спілкування із інформаторами доводить той факт, що фольклорний текст ніколи не був, і не буде сталою аксіомою, адже це явище динамічне, яке, зазнаючи всіляких впливів, змінюється, реконструюється і продовжує існувати у новій, може і незвичній, формі. Зважаючи на те, що у формуванні обряду даної місцевості вагому роль відіграли певні географічні, соціальні, психологічні чинники, перш за все, звернімося до географії досліджуваного ритуалу. Територія Правобережного Полісся для опитуваних нами переселенців є первісною місцевістю їх побуту, яка з окремими її ареалами стала природним середовищем для формування, динаміки та функціонування весільного обряду. Але місцевість Київської області є вторинним полем для формування цього ритуалу, де сталі традиції вимушені акумулюватися із новим традиційним середовищем. З огляду на це, виникає проблема реконструкції, повного відтворення весільного обряду на обстежуваній території Київщини. Сучасний опис композиції обряду буде певною мірою відрізнятися від традиційної структури Поліського весілля. І в той самий час, зафіксовану розповідь с. Дорогинки не можна назвати місцевим варіантом даного обряду, адже інформатори постійно посилаються на своє первісне місце проживання, зазначаючи: «але в нас було не так» чи «то ми так робили, а тут не так».

Аналіз записів говорить про те, що цілісна структура обряду була зруйнована. Адже з плином часу, зі зміною первісного міcця проживання структура ритуалу зазнала суттєвих змін. Як результат культурних взаємовпливів, перед нами постає симбіоз двох весільних обрядів: той, що існує в пам’яті інформаторів як обряд, органічно функціонуючий на території Житомирського Полісся, і той, що, зазнаючи всіляких впливів, існує сьогодні.

За тривалу історію свого існування весільний обряд на тлі окремого ареалу сформував певну кількість композицій – варіантів, які мають локальні відмінності у своїй структурі. Щоб не викликати плутанини із термінологією, зупинимося на конкретній задачі – виділити загальну сталу основу весільного обряду, яка б не змінювала кількості етапів та своєї послідовності на конкретній обстежуваній території. Ця основна структура буде, звичайно, не зразковою, а тією, яка допоможе подивитися на традиції весільного обряду у його динамічному зрізі.

Отже, весілля переселенців Житомирського Полісся, які сьогодні мешкають на території Київської області, проходить за наступною схемою: заручини, сватання, запросини на весілля, вільце (гільце), дівич-вечір та розплітання коси у суботу [1].

Про збереження правової ваги обряду «заручини» й сьогодні свідчить коментар респондентів Сидоринко Марії Лавринівни та Євреєнко Ніни Федорівни, уродженок с. Терехи (Чорнобильське Полісся), які нині проживають у с. Дорогинка: «Заручини то ж те саме, що на весіллі. Кажуть: «сидять на заручинах». Коли вже од вінця приїдуть чи од розпису, то стелять кожуха, садять молодих на цей кожух, щоб багаті були – оце вже заручини. У нас саме весілля називається «заручини», коли молоді на кожусі сидять» [5].

На Житомирщині, визначившись у виборі, батьки молодого ідуть слова питати до батьківської хати молодої. Також цей звичай тут ще називають «умовини», «вігляди», «розгляди», «попітани». Попити є обов’язковою частиною перед шлюбних актів даної місцевості, в процесі яких батьки попередньо обмінюються хлібом. Ходять у будь-який день тижня, крім важких, у м’ясоїд. Якщо попити ігнорують, то кажуть: «оддали в притули».

Запрошувати на весілля (запросини) родину та сусідів молоді ходили у четвер і п’ятницю, у деяких регіонах це робили у суботу зранку. Зазвичай молода збирає своїх дружок, з якими ходила, а молодий – бояр. Локально фіксується інформація по те, що молоді разом запрошують гостей на свято. В першу чергу, запрошують найближчих рідних по батькові і матері, тоді двоюрідних сестер та братів, і на останок – сусідів. У цей час дружки співають обрядових пісень:

На воротях білий півень співає,
Десь моя рідна ненька дрімає,
Десь моя рідна ненька заснула,
Що за мене, молоденьку, забула.
Не спи, ненечко, у ночі,
Печи, ненечко, калачі,
Печи, ненечко, на меду,
Я до тебе дружечок наведу.
Вони тебе не об’їдять, не обіп’ють,
Тільки відвідають та й підуть
[4, с.97]

«У мене онука, то ходили ще за місяць – розвозили хлібину і хустку. Носили всім у рушнику чи у хустці хлібину і запрошували на весілля. Я знаю, молода іде до своєї рідні, а молодий – до своїх родичів. Коли в мене було весілля, то ходила сама із подружкою – дружкою запрошувала на весілля.

У нас такого не було (перериває друга оповідачка), це у них, мабуть із Переяслава таке, такого і тут в Дорогинці не було. У нас батьки гукають на весілля – не молоді. У селі матка з батьком гукають. Я знаю у того, що шостого було весілля, то батько ходив гукав» [5].

Напередодні весілля у хаті нареченої збираються дівчата й жінки на дівич-вечір. Іноді подібну вечорину влаштовують й у нареченого. На Житомирщині, в цей вечір дівчата-дружки прикрашають ритуальні предмети: весільну свічку та весільне деревце: «А де теє гілечко вилося? Та вилося гілечко в бору, та привезли бояри до двору. Вийшли дружечки, узяли, у нову світленьку внесли, поставили гілечко на столі, ой, на столі, на престолі, на квітчастій і на перепичастій скатерті...». За традиціями, у цей вечір дівчина прощається зі своїми подругами та дівоцтвом. В окремих селах на дівич-вечір молода сідає на посад – це спеціальне місце на покуті або на діжі, застеленій кожухом.

За свідченнями інформаторів, традиція дівич-вечора зберігається на території їх попереднього проживання, тобто на Поліссі. Вся інформація оповідачей лунає у минулому часі і стосується їх Батьківщини. Перед весіллям збиралися дівчата, ішли рубали ялинку – то весільне деревце. Ввечері, то називався він дівич-вечір, сідали та квіточки вшивали різні. Тоді вільце починали наряджати стрічками, квітками, калиною та свічками. Пісень співали всіляких сумних, дівчина прощалася із подружками своїми. Оце робили ввечері, перед весіллям [5].

Головним атрибутом дівич-вечора на Житомирщині є вільце – традиційне весільне дерево, яке прикрашається на передодні свята. Зазвичай роль цього обрядового вільця відіграє ялинка. За традицією, молоді дівчата напередодні весілля ідуть до лісу і шукають якнайгарнішу ялинку невеликого розміру. За традиціями, та дівчина, котра перша знайде деревце – невдовзі виде заміж. Майбутнє вільце приносять до хати і починають прибирати різноманітними живими та паперовими квітами, калиною, а також свічками, які запалюють вже в день весілля. Вільце уособлює символ дівочості, з якою молода прощається протягом обряду. Тому прибране вільце, яке під час всього весілля знаходиться поряд із нареченими, до дому не приносять, а закидають чи прибивають на стріху, або прив’язують до плодового дерева. Традиційно вільце прикрашається у хаті молодої, але у деяких місцевостях іде приготування двох таких весільних атрибутів – окремо для хлопця та для дівчини.

Аналіз записів показує, що про обрядове дерево, як і про власне обрядодію дівич-вечора, інформатори зі своєї пам’яті відтворюють тільки поліський варіант, що свідчить про те, що на сучасній території проживання ця частина весільного ритуалу і всі атрибути, пов’язані із нею, не збереглись.

”Вільце вили дівчата в суботу ввечері. Із сосни вільце робили, квітки крутили, а зверху з вівса квітка, да там калина і все таке. Вільце як вили співали, а їм по чарці наливали. Як завивали вільце то співали:

Ми вілечко довиваємо,
Підемо погуляємо.
Дайте нам з великої ложки
Горілочки трошки

Як вже прикрасили вільце, то стояло воно у хаті. А тоді, як молодих садять вже за стіл на весіллі, то ставлять вільце коло молодих, з боку сидить світилка, свідок. Приходить молодий вже зі своєю родиною, також з вільцем ідуть – ставлять вже ті вільця разом. Хлопцеві наряджали вільце дівчата з його руки. У дворі коли вже стояли, то хто вищий чи хлопець чи дівчина яка, підіймали вгору – чиє вільце буде вище стояти. Потім закидали на хату. Молодої вільце закидали на хату, а молодого вільце ще ні, з ним ішли ще до двору нареченого, бо там ще треба коровай роздавати у молодого, бо в нареченої роздають сьогодні, а у хлопця вже на другий день – в понеділок [5].

Продемонстровані тексти свідчать про те, що у зв’язку із сучасною глобалізацією і урбанізацією відбувається тотальна руйнація форм фольклору, а також десакралізація ритуалів. Таким чином, сьогодні весільний обряд набуває значення театралізованого дійства. Більшість складових сакрального ритуалу носять вже тепер розважальний характер, але деякі обрядодії, не зважаючи на плин часу, зберігаються і сьогодні, як певне табу – страх перед незвіданим, що передається з покоління до покоління і є своєрідною ідентифікацією себе як етносу.

Література

1. Байбурин А.К. Несколько замечаний о структуре русского свадебного обряда // Материалы XXVI науч. студ. конф. - Тарту, 1971.
2. Бріцина О., Головаха І. Прозовий фольклор села Плоске на Чернігівщині. К., 2004. – С.11.
3. Бріцина О. Українська традиційна проза: питання текстології та виконавства. К., 2006. – С.12.
4. Весільні пісні: У 2-х кн./ Упорядник, автор вступ. статті та прим. Шубравська М. – К., 1982. – С.97.
5. Зап. 20.04.07 від Сидоринко Марії Лавринівни 1931 р. н. та Євреєнко Ніни Федорівни 1931 р. н. у с. Дорогинка Фастівського району Київської області.

Дангулжи Н.В.




Залишити коментар



Ми щиро сподіваємось, що всі Ваші мрії ми втілимо у життя!