Про писанку


22.04.2008 р.

Писанки

Писанки - пофарбованi або орнаментованi курячi яйця. Виготовлення писанок пов'язувалося з дохристиянським народним звичаєм зустрiчi весни, пiзнiше - з Великоднем. Цей вид народного мистецтва поширений у багатьох слов'янських народiв, зокрема й українського. Писанка, яка з прийняттям християнства стала символом Христового Воскресіння використовується в релігійних обрядах і відіграє в них велику роль.

Кожний предмет народного мистецтва, поряд з практичним призначенням в обряді, відігравав роль знака соціальних відносин, поскільки уособлював у собі єдність символічного і практичного змісту. Саме у традиційному фольклорному середовищі предмети завжди суть знаки, а знаки - суть предмети. Образно-символічний статус зумовлюється їх функціональним призначенням у семіотичній системі свята та обряду. При включенні в цю систему вони функціонують як «знаки», обрядові символи з певною семантикою, без неї - позбавляться цього символічного змісту, перетворюючись на звичайні ужиткові вироби. В залежності від актуалізації тієї чи іншої властивості, предмети набувають того чи іншого статусу.

Писанка позначена найвищим семіотичним статусом, в ній знаковість, як символ оновлення життя, виражена максимально, а утилітарність - мінімально.

Кожний предмет у семіотичній системі свята несе цілий пучок різних функцій, структурно пов’язаний між собою. Це практична, естетична, магічна функція соціальної і регіональної приналежності. Писанка виконує роль знака - символу, конденсату певних уявлень у системі свята та обряду.

В обрядових діях писанка виявляє полісемантичну символіку, пов’язану перш за все з магічними віруваннями, що беруть свій початок з антропейної, карпогонічної, контактної, продуцируючої типів магії.

Велика роль писанок в обрядах, що беруть свій початок у контактній магії, саме з цим пов’язаний звичай обміну писанками, як побажання щастя, здоров’я.

Християнський обряд обміну писанками при христосуванні під час Великодня пов’язують з життям Марії-Магдалини і Воскресінням Ісуса Христа. В одній з апокрифічних легенд говориться:

«Коли Цісар Тиберій довідався про засудження і смерть пророка по імені Ісус, то дуже розгнівався і покликав намісника Пілата до себе в Рим, щоб той звітував про цю подію. Боячись гніву Цісаря, Пілат взяв із собою одежу Христа, за яку солдати під хрестом кидали кості і яка мала ту чудодійну особливість, що кожному хто її носив дарувала любов і ласку людей. Маючи той одяг на собі, Пілат скільки разів не ставав перед Цісарем, завжди мав сердечний прийом і Тиберій завжди забував про докори, які мав то робити. Але ось прибула з Палестини в Рим Марія-Магдалина і, ставши перед Цісарем, подала йому в дар яйця пофарбовані на червоно, вітаючи словами: «Христос Воскрес!» Тоді Тиберій пригадав, про що він мав питати Пілата і, вислухавши від Марії-Магдалини розповідь про Спасителя й про його одяг, наказав такий відібрати від Пілата і винного покарати. А християни довідавшись про це вітання Марії-Магдалини, почали також в річницю воскресіння Христа фарбувати яйця і обдаровувати ними один одного, вітаючись радісними словами: «Христос Воскрес!».

А ось ще одна легенда про писанки:

Минув уже третій день, як помер Христос на хресті. Уже третій день журиться його мати Марія - не їсть і не п’є нічого. Жінки приходили до неї, хотіли потішити її, просили, щоб вона з’їла щось. Але Марія і далі не говорила, й нічого не їла...

Однією з тих, що часто приходили до Матері Божої, була бідна Ганя. У неділю вранці, коли всі раділи, що Христос воскрес, Ганя взяла своє добро - кілька яєчок і пішла до Марії.

- Маріє! Не плач, не сумуй, - просила вона. - Хіба ти не знаєш, що Твій Син воскрес? Не сумуй, а радуйся, Маріє!

- Знаю, - відповіла Марія. - Мій Син з’явився мені у сні. Навколо нього була така ясність, що очі боліли від неї. Знаю, що мій Син воскрес.

Дівчина дала Марії свій подарунок - кошик із яєчками. Сльози радості потекли з її очей і впали на яєчка.

І дивне диво сталося. Де впала сльоза з її святих очей, там на яєчках зацвілі чудові квіточки, гарні метелики, ясні зірочки.
Усі яєчка в кошику засяяли різними кольорами веселки! Марія зраділа і почала роздавати ті яєчка людям.

- Радуйся! - казала вона кожному, коли подавала яєчка, - Христос воскрес! Христос воскрес!

Коли вже яєчок не стало, вона з подякою віддала кошик дівчинці. Ганя взяла його і вийшла на вулицю. Раптом глянула у кошик, а він повний писанок. Зраділа дівчина бігла вулицями Єрусалиму і кожному, кого зустрічала, давала писанку: - Радуйтесь! Христос воскрес!

Скільки Ганя не роздавала тих яєчок, а кошик в неї завжди був повний. Люди, яким вона давала писанки, несли їх далі, давали їх іншим і вітали словами:

- Христос воскрес!

Так за короткий час усі люди в місті знали, що Христос воскрес.

На пам’ять про це диво пишуть в Україні писанки. А на Великдень дарують їх рідним і друзям і шанують, як великі скарби.
Писанки пишуть для дарунків.

На Гуцульщині «ґаздині дають їх при посьвяченю паски сьвященикови і то в руку за те, «що він руками ирстить, вінчає, законює а при службі Божій підносить руки у гору та просить Бога за ввесь мир!» По посьвященю обділюють ся старші люде поміж собою писанками, дають одні другим за прости біг, а сполудня відбирають парубки дївкам писанки; наколи-б дївка сама дала писанку парубкови, се означало би, що вона хоче, аби він єї сватав».

За стародавнім народним віруванням Бог тричі на рік відпускає мерців з «того світу»: перший раз у Чистий четвер, другий раз, коли квітуть жита, і третій раз на Спаса.

На Навський Великдень мерці відправляють своє Богослужіння і каються в гріхах. У цей день вони не бояться ні хреста, ні молитви, а як побачать живого чоловіка, то душать до смерти. А щоб мерці не задушили, то треба обливатися водою: «мерці мокрого бояться».

В Чистий четвер мерці встають опівночі з своїх гробів і приходять під церкву на звук дзвонів, що б’ють тільки три рази. Зібравшись, вони стають перед церквою. Виходить священик, теж мрець, і голосно проказує якусь молитву, що від неї самі двері в церкві відчиняються. Мерці входять до церкви, і священик починає Богослужіння. Перед вівтарем стоять діти і тримають у руках крашанки, наповнені клоччям. Як Богослужіння скінчиться, всі мерці христосуються, а потім виходять з церкви і стають перед її дверима. Після того, як священик знову прочитає якусь молитву, двері церкви самі замикаються, а мерці йдуть на цвинтар і лягають у свої могили.

У великодній понеділок селяни ходять один до одного, христосуються і обмінюються писанками. Цей день називається волочильним. Ходять з поздоровленнями (переважно діти) до рідних, повитух, знайомих, священиків, приносячи в подарунок «волочильне», що складається звичайно з пшеничного калача і кількох крашанок.

«...се властиво було, може, найбільш людське, гуманне, соціальне свято цілого річного кругу - се обопільне обдарування «дорою» (сей грецький термін досі живе місцями), зв’язане з виявами зичливості і всяких добрих почувань до «всього миру».
«Діти (до дванадцяти років) носять пироги до батька хрещеного, до матері, до баби на другий день Великодня. Хрещений батько дарує дітей, дає 3 копійки або 5 грошей, батькова дружина насипле гостинців у хустку, дасть крашанок зо дві. Мати хрещена грошей не дає, а дає гостинці. Як дитина приходить до хрещеного батька з пирогами на Великдень, то каже: «Христос Воскрес, будьте здорові з празником!» Хто є в хаті, каже: «Спасибі, таке і вас поздоровляємо, хай великий (чи велика) ростеш!» - і погладить по голівці.

«Дитина сама розв’язує хустку з пирогами, бере пироги і кладе на стіл. Хрещена мати садовить дитину за стіл, почастує її, Насипле гостинця в хустку: насіння, цукерків, бубликів, крашанок; дасть дитині в руки і скаже: «Іди, дитинко, з Богом».
«Принісши гостинці додому, дитина віддає матері, мати ж висипає їх у решето, а після обіду ділить їх дітям».

Такі діти називаються «христосувальники», а подекуди збереглася старіша назва - «волочебники». Подарунок, що його волочебники одержують, називається «волочільне» або «волочебне».

На Гуцульщині волочільний понеділок - «се днина, в яку парубки мають нагоду придивитись обстановкам домашнім та наобзорити дівки на сатаніє (обзорини). Газдині справляють у велике пущеннє у себе вечорниці, на які сходяться парубки і дівки танцювати; кожний парубок, що з якоюсь дівкою танцював, має від неї у великодні свята дістати писанку. За тими писанками ходять-волочаться парубки від хати до хати, відки і сей день називається волочільним понеділком. Писанками тими обмінюються парубки між собою, як стрічаються на дорозі, при чім один промовляє до другого: «Поможи нам, Господи, аби сі виділи так на тім світі, як і сі тут видимо». У хаті звичайно угощують їх, а коли їх та дівчат набереться більше, гуляють при скрипці.

Крім «волочених» поздоровних пісень, на другий день свят виголошувалися ще спеціальні великодні вірші. Вірші виголошували здебільшого діти, переважно хлопчаки, перед хрещеним батьком, матір’ю, дідом, бабою або іншою ріднею. Ось приклад такого вірша:

Христос воскрес, не сам я знес,
А сам з собою душу покою.
Прийняв Христос великі муки,
Взяли Його під Божі руки,
Його мати стояла, такі слова звіщала:
«Ой, синочку мій ясний,
Перед тобою світ красний,
Як будеш ти воскресати,
Будуть перед тобою янголи літати,
З святим Воскресінням поздоровляти».

За кожний розказаний вірш дарували писанку.

Більше інформації про писанки можна отримати на сайті Портал "Писанка"




Всього коментарів: 7



  1. 2011-01-19 мария пише:

    клас!!!!дуже дякую!!!

  2. 2011-03-27 Александр пише:

    spasibo

  3. 2011-04-13 Mm пише:

    Запрошуєм долучитися до великодньої акції: виграй унікальну писанку! http://made-in-ukraine.info/vygray-unikalnu-pysanku/

  4. 2011-04-14 Дарья пише:

    дякую вам мени дуже це потрибно було дюкую вам!

  5. 2012-04-04 Борис пише:

    дякую

  6. 2016-02-09 Лалка пише:

    СПС

  7. 2016-02-27 Даша пише:

    Спасибо ,Очень помогли.!!!

Залишити коментар



Ми щиро сподіваємось, що всі Ваші мрії ми втілимо у життя!